4 лютого 2017 р., в с. Боржавському (Виноградівський р-н., Закарпатська обл.), відбудеться перепоховання тлінних останків «Народного Єпископа» Івана Маргітича, в якому візьмуть участь: Єпарх Мукачівський Кир Мілан (Шашік) та Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук), як також інші єпископи та духовенство.
- Владика І. Маргітич, ? як його назвав Блаженніший Святослав, ? є «символом єдності Мукачівської греко-католицької єпархії та Української греко-католицьої Церкви», саме тому згадана подія об’єднує духовенство і вірних двох українських греко-католицьких церков свого права.
- Відвідавши могилу Вл. І. Маргітича у 2013 р., Блаженніший Святослав підкреслив, що український народ є неподільним і якраз Церква є запорукою його єдності. «Нехай світла пам’ять про Владику Івана надихає вас на думки, як втілити в життя те, що він нам заповідав», ? сказав Блаженніший Святослав.
- Варто теж згадати, що у 2013 р. відбулося вшанування пам’яті Владики І. Маргітича з нагоди 10-ої річниці його відходу до вічності. В цей день була відслужена Архієрейська Божественна Літургія у храмі с. Боржавське, де похований Владика.
- Цього року, 4 лютого (субота), в цьому ж храмі буде відслужена Архієрейська Божественна Літургія (поч. 11.00), з приводу перепоховання тлінних останків Вл. І. Маргітича.
- Після Літургії будуть відслужені заупокійні богослужіння. Опісля відбудеться перепоховання.
Біографічна довідка:
Владика Іван Маргітич народився 4 лютого 1921 р. в с. Боржавське, Виноградівського району, Закарпатської області, в багатодітній родині селянина-середняка. П’ять років народної школи закінчив у рідному селі, тут же вступив у молодіжну організацію «Пласт», членство в якій продовжив у горожанській школі м. Севлюш (Виноградів) та Хустській гімназії.
Навчаючись в Хусті, проживав у гуртожитку гімназії, яким опікувався професор релігії о. Дмитро Попович, а вихователем був о. Севастіян-Степан Сабол ЧСВВ, відомий український поет «Зореслав». Це навчання співпало із становленням Карпатоукраїнської держави на чолі з отцем Августином Волошином. Ударом для юнака стала окупація Карпатської України угорськими військами і смерть товаришів, які полягли на Красному полі під Хустом.
Він продовжив навчання в Хустській гімназії, але вступив в нелегальну організацію юнацтва ОУН, осередок якої очолювали Михайло Орос і Василь Маркусь. Це була перша зустріч з Україною, сумлінно опрацьовував книги з її історії, авторами яких були Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич. Після закінчення Хустської гімназії Іван Маргітич поступив до Ужгородської духовної семінарії. Його рекомендував професор греко-католик, о. Дмитро Попович.
Та його навчання в семінарії було перервано в 1942 році. За належність до юнацтва ОУН, 20 липня 1942 р. під час літніх канікул, він був заарештований і відправлений в Мукачево в палац Ковнер, де угорським військовим трибуналом був засуджений на один рік тюремного ув’язнення. У вироку трибуналу було записано, що всі підсудні поставили перед собою мету: відокремити Закарпаття від Угорщини і приєднати його до самостійної Української держави.
Він та інші греко-католицькі священики, які мали невеликий строк покарання, на прохання єпископа греко-католицької Мукачівської єпархії був звільнений і продовжив навчання в духовній семінарії. Закінчив її у 1946 р. і тоді ж був висвячений та направлений священиком у Виноградів, а через два місяці – у Рахів, де працював до лютого 1949 р.
У 1949 р. розпочався планомірний наступ радянської влади на греко-католицьку церкву і майже одночасно було заарештовано усіх міських священиків, які відмовилися підписати заяви про перехід у православну віру. Івану Маргітичу поставили вимогу здати ключі від церкви і відмовитися від своєї віри. Він не погодився, тому мав протягом трьох днів покинути Рахів, що і зробив.
У рідному селі став переховуватися, а з грудня 1949 р. до березня 1951 р. перебував на нелегальному становищі на території Виноградівщини та Іршавщини. 4 березня 1951 р. Іван Маргітич був арештований. Тривалий час велися допити і справу передано в обласний суд, який 22 серпня 1951 р. розглянув її і засудив Маргітича на 25 років таборів, з поразкою в правах на п’ять років та конфіскацією майна.
Чотири роки відбув у виправно-трудових таборах ГУЛАГу під Омськом в Сибіру в умовах виснажливої праці. Після смерті Сталіна 6 вересня 1955 р. Іван Маргітич опинився на волі, знесилений і хворий. Але на роботу ніде його не приймали, а органи безпеки встановили за ним нагляд. Єдиним місцем, де його прийняли на роботу, був колгосп у рідному селі. Тут він підпільно проводив релігійні обряди.
10 вересня 1987 р. Іван Маргітич був висвячений на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. У січні 1991 р. Папа Іван Павло ІІ іменував єпископа Івана Маргітича єпископом-помічником єпископа Мукачівсько-Ужгородського. Він проживав у рідному селі, де за його ініціативою і допомогою побудований величний храм, який у 1996 році був посвячений. Тривалий час І. Маргітич керував греко-католицькими священиками українського напряму. Він виступав за єдність греко-католиків Західної України і Закарпаття.
Був активним у громадській роботі. Щорічно виступав на відзначенні подій Карпатської України і Карпатської Січі на Красному полі під Хустом, на Замковій братській могилі в Хусті. Він освячував пам’ятники і могили карпатським січовикам, проводив молебні та панахиди. Освятив пам’ятник Герою України, Президенту Карпатської України Августину Волошину і виступив з промовою на його урочистому відкритті. У народі його справедливо назвали «народним єпископом».
Помер Владика Іван 7 вересня 2003 р. під час освячення престолу в с. Пилипець, Міжгірського району. Похований у рідному селі Боржавське.
Джерело:
