Ідентичність людини не в тому, що вона має, а в тому, чим ділиться. У цьому велич людини. Якщо хтось не може нічого дати своєму ближньому, тоді дає себе. Тоді він завжди може послужити і дарувати свою любов і своє відкрите серце. На цьому наголосив владика Володимир, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час проповіді до вірних в архикатедральному соборі Святого Юра.
За словами архиєрея, кожне Євангельське слово заохочує нас до певної місії у цьому світі. Сьогодні ми чуємо як Ісус покликав дванадцятьох апостолів, проте посилає їх на місію по двоє. Можна подумати, – каже проповідник, – що він так поступає з огляду на безпеку, проте бачимо, що радше він їх посилає в такий спосіб свідчити любов. Це більше, аніж слова.
«Ба більше він їм каже нічого зі собою не брати в дорогу. Зазвичай, коли ми збираємося в дорогу, то потребуємо багато чого зі собою взяти, спакувати сумку, ключі, щоб повернутися додому, мобільний телефон, який є дуже важливим елементом. Ісус каже їм нічого зі собою не брати. Дивно», – застановляється проповідник.
На його переконання, це Євангеліє скріплює нас думкою про те, що якою б не була наша життєва місія, не всі приймуть нас, наші слова і вчинки. Зрештою Ісус, будучи Богом, також не зміг всім людям догодити.
«Ісус дозволяє взяти зі собою палицю, яка може мати різну функцію. Нею можна когось бити, на неї можна опиратися, а ще більше палиця – це продовження руки. Мої можливості таким чином є розширенні і це дає мені простір для ще ширшого діапазону моїх діл», – зауважує він.
«Життя – це забіг на довшу дистанцію з перспективою вічності. Навіть якщо не всі в житті будуть мене приймати, я повинен йти у зручному взутті і опираючись на палицю, щоб якнайдовше витримати і якнайдальше пройти. Пам’ятаймо, що після завершення земного життя, у вічності нас чекає дуже велика перспектива», – переконаний єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
