ПИТАННЯ: Що може стати підставою для розлучення?
ВІДПОВІДЬ: Шлюб між хрещеними є Таїнством, тобто священним знаком любові Бога до людини, любові Ісуса Христа до Церкви. Той, хто приймає Таїнство Шлюбу, зобов’язується перед Богом і перед громадою бути в своїх відносинах з чоловіком видимим і, наскільки це можливо, вірним знаком любові Бога до людини і любові Христа до Церкви. Тому в Таїнстві Шлюбу подружжя покликане зростати в єдності з Богом, з Ісусом Христом. У радощах і печалях вони люблять один одного не просто силою людської любові, але силою, що виходить від любові Христової: «Любіть один одного, як Я полюбив вас». Таким чином, кінцева мета християнського шлюбу – це святість подружжя, що досягається за допомогою всіх подій подружнього і сімейного життя.
Задля досягнення цієї мети подружжя-християни не залишені напризволяще, але Сам Христос перебуває з ними, як на весіллі в Кані Галілейській. В енцикліці «Casti Connubii» Папа Пій XI пише, що Христос дарує подругам, які перебувають з Ним у єднанні життя, «надприродні сили, необхідні для виконання своєї місії та власних обов’язків з вірністю і святістю, з постійністю аж до самої смерті … і наділяє правом на своєчасне сприяння благодаті щоразу, коли вони потребують її для виконання обов’язків, пов’язаних з їх статусом».
Підкреслимо словосполучення «надприродні сили»: адже для того, щоб залишатися разом все життя в радощах і печалях, необхідна неабияка сила. Про це стверджується і в пастирській конституції Другого Ватиканського собору «Радість і Надія»: «Для того, щоб постійно здійснювати обов’язки, що виникають з цього християнського покликання, потрібна видатна чеснота. Тому подруги, що укріплюються благодаттю для того, щоб вести святе життя, будуть старанно плекати в собі міцну любов, великодушність і дух жертовності, просячи про все це в своїх молитвах».
Подружній союз нерозривний, бо він укладений Самим Богом: «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає».
Ця безкомпромісність щодо нерозривності шлюбних уз може здаватися нездійсненою. Однак Ісус не обтяжує подружжя непосильним тягарем, але Сам дає силу і благодать, щоб життя в шлюбі знайшло новий вимір.
Слідуючи за Христом, приймаючи свій хрест, подружжя може зрозуміти сенс шлюбу і жити в ньому за допомогою Христа. Ця благодать християнського шлюбу є плодом Хреста Христового, джерела всього християнського життя, стверджується в Катехизмі Католицької Церкви.
Коли чоловік і жінка дають один одному шлюбну згоду, вони взаємно віддають і приймають одне одного, даючи початок непорушному шлюбному інституту. Подружні узи встановлені Самим Богом, і шлюб між хрещеними не може бути розірваний за жодних обставин. Так що ніяких «виправдань» для розлучення не може бути в принципі. Подружні узи є незворотніми, і Церква не має влади висловлюватися проти такого встановлення премудрості Божої.
Деяким здається важким або взагалі неможливим пов’язати своє життя назавжди з однією людиною. Але подружжя-християни беруть участь в любові Бога, любові незворотній і остаточній. І ця любов підтримує їх, так що своєю вірністю вони можуть свідчити про вірність любові Бога. Це свідоцтво можливо за допомогою Божественної благодаті, і часто воно дається в дуже складних обставинах, як всім нам відомо.
Отже, ніякого «розлучення» в значенні «розірвання шлюбних уз» для подружжя-християн бути не може. Однак існують ситуації – про це також згадується в Катехизмі Католицької Церкви – в яких спільне проживання стає неможливим. У таких випадках Церква допускає фізичне розлучення подружжя та припинення спільного проживання. Вони не перестають бути чоловіком і дружиною перед Богом і, звичайно, не можуть укладати новий шлюб. У таких ситуаціях Церква закликає до примирення, а сама церковна громада запрошується допомагати розділеним сім’ям переносити цю ситуацію, в якій кожен з подружжя повинен зберігати вірність існуючим шлюбним узам, укладеним раз і назавжди. Ці узи залишаються нерозривними.
Церква не владна розірвати або анулювати доконаний шлюб. Але є випадки, коли церковний суд може визнати шлюб недійсним, тобто неіснуючим. Зрозуміло, щоб визнати шлюб таким, необхідно провести довгий і ретельний процес для виявлення тих перешкод, які існували на момент прийняття Таїнства Шлюбу.
Є однак тільки один випадок, коли шлюб розривається: якщо він був здійснений між двома нехрещеними людьми, а потім один з них прийняв Хрещення, а інший не бажає приймати Хрещення і не бажає жити з ним, не зводячи хулу на Бога.
Повернемося до тих випадків, про які ми вже згадували: коли спільне життя неможливе, тобто коли чоловік і жінка можуть розлучитися, зберігаючи при цьому шлюбні узи. Кодекс канонічного права перераховує тут кілька випадків: по-перше, випадок перелюбу, якщо один з подружжя не зміг пробачити винну сторону. І ще – якщо один з подружжя створює значну небезпеку для душі або тіла іншого з подружжя або дітей і робить спільне життя нестерпно важким. Додамо до цього, що канонічне право Західної Церкви говорить, що припинення спільного життя при збереженні шлюбних уз (тобто абсолютної неможливості вступати в повторний шлюб) може настати як за постановою ординарія, так і «за власним рішенням».
