«Я віруючий лікар. Знаю, що переривання вагітності – великий гріх, але у нас немає права на відмову з мотивів совісті, доведеться просто залишити професію, а значить, позбавити мою сім’ю засобів до існування. Чи маю я право на такий крок щодо моїх близьких?»
Участь в скоєнні аборту відноситься до тяжкого аморального вчинку і не може бути допустимо ні в якому разі. Чи можна вважати допустимим залишатися в професії і здійснювати аборти, виправдовуючи це боргом по відношенню до своєї сім’ї? Іншими словами, автор цього питання прийняв би радикальне рішення, якби не відповідальність перед близькими, які ризикують опинитися в важких матеріальних умовах. Чи можна, таким чином, здійснювати тяжкий гріх і злочин заради своїх близьких? Все питання зводиться саме до цієї проблеми.
Таке ж питання, власне, піднімається в енцикліці Івана Павла II Veritatis splendor. «Від чого ж залежить моральність вільних дій людини? – так звучить це питання в 74 параграфі енцикліки. – Що є критерієм співвіднесення людських дій з Богом? Чи є ним намір діючого суб’єкта, або обставини – особливо наслідки – його вчинків, або ж сам предмет дії? Ця проблема зазвичай називається проблемою ‘джерела моральності’. Саме навколо неї в останні десятиліття розгорнулися нові (або запозичені з минулого) богословські і культурні напрямки, які потребують ретельного дослідження з боку Учительства Церкви. Деякі етичні теорії, так звані ‘телеологічні’, висувають на перший план відповідність людських дій цілям, до яких прагне діючий суб’єкт, і тих цінностей, яких він хоче досягти в результаті своїх дій. Критерії оцінки моральної справедливості дії формулюються виходячи з підсумків позаморальних або доморальних благ, які стануть наслідком дії, і відповідних їм позаморальних або доморальних цінностей. Існує думка, що конкретна поведінка оцінюється як правильна або неправильна в залежності від того, чи може вона в підсумку поліпшити стан речей для всіх, кого зачіпає: поведінка в такому випадку вважалася б правильною в залежності від ‘максималізаціі’ добра і ‘мінімалізаціі’ зла» .
Папа дає однозначну відповідь на подібні міркування: «Такого роду теорії суперечать вченню Церкви, приписуючи собі здатність виправдовувати, тобто визнавати моральними, свідомі рішення, що призводять до вчинків, несумісних із заповідями Божественного і природного закону».
Таким чином, єдиним моральним рішенням в цьому випадку буде відмова від здійснення абортів. Добре, якщо це можливо зробити, не йдучи з професії, використовуючи існуючі правові інструменти. Якщо ж такої домовленості з керівництвом досягти не вдається, то на перше місце слід поставити вірність Богу, вірність Його закону, вписаному в серці людини, вірність Христу, невіддільну від Хреста, тобто від ситуацій, в яких християнина «розпинають» різними несправедливими ситуаціями.
Що стосується ризику для сім’ї, то лікарю, скоріше, потрібно поставити інше питання: чи маю я право знищувати ненароджених дітей, здійснювати вбивства беззахисних дітей в утробі заради забезпеченості і спокою моєї власної сім’ї?
