ПИТАННЯ: Як Католицька Церква ставиться до змішаних шлюбів – з іншими християнами, нехристиянами, нехрещеними?
ВІДПОВІДЬ: Змішаним шлюбом називають шлюб між двома християнами, один з яких католик, а інший належить до іншої християнської конфесії (протестант, православний). Шлюб католика з людиною, яка сповідує нехристиянську релігію, називається міжрелігійним.
Церква допускає укладення шлюбу між хрещеною і нехрещеною стороною, якщо нехрещена сторона поважає релігійний вибір хрещеної. Такий шлюб допустимий з певними застереженнями, на його здійснення в Церкві слід отримати спеціальний дозвіл у церковної влади. Це означає, що він допускається, але не заохочується.
Для створення сім’ї недостатньо почуттів, які відчувають один до одного закохані. Потрібно серйозно задуматися над тим, які ризики подібного шлюбу: досвід показує, що іноді шлюб віруючого, практикуючого католика, католички з атеїстом, з атеїсткою або послідовником іншої релігії або навіть християнської конфесії стикається з серйозними труднощами.
Сам цей факт неминуче веде до розділень усередині сім’ї. Досить подумати про недільні дні: одна сторона освячує їх участю в Літургії, інша – ні.
Коли в такому шлюбі з’являються діти, виникає питання про їхнє виховання. Часто один з батьків бажає виховувати їх в католицькій вірі, а інший з цим не згоден. Один хоче взяти їх з собою на Месу, навчити молитвам, молитися разом з ними, інший – не бажає цього або навіть перешкоджає.
Труднощі виникають з різними церковними приписами. Не кажучи вже про такий важливий аспект шлюбу, як подружнє життя згідно вчительства Церкви. Серйозні проблеми виникають, наприклад, якщо некатолицька сторона бажає застосовувати контрацепцію, неприпустиму для католицької сторони.
У сімейному житті дуже важливо розділяти одні й ті ж ідеали і цінності: саме це повинно стати солідною основою для вдалого шлюбу.
Зрозуміло, в житті зустрічаються і щасливі шлюби між віруючими і невіруючими. Але, як правило, це щастя досягається величезними труднощами. До того ж невіруюча сторона часто теж приходить до віри, будучи захопленою прикладом життя, повного світла і високих ідеалів.
Додамо до сказаного дві цитати з «Керівництва з душпастирства сім’ї» італійського єпископату, які стосуються міжрелігійних та змішаних і шлюбів (тобто не тільки шлюбів з невіруючими, але і, наприклад, шлюбу між католиком і православною).
«З огляду на те, що досконалий союз людей і залученість усього їхнього життя в подружжя досягаються легше, якщо чоловік і жінка належать до одного віросповіданням, – і з огляду на норми канонічного права, – ті що укладають шлюб … повинні усвідомлювати труднощі, які можуть виникнути в шлюбі між людьми, які не живуть в повному церковному спілкуванні.
Особливо слід повідомити подружжя про відмінності в змісті віри відповідних конфесій, а також про те, що у них спільного щодо шлюбу, – так щоб спонукати їх зробити одруження в вірі Христовій і бачити по-християнськи подружню і сімейню єдність, плідно беручи участь в екуменічному шляху.
Ті, що укладають шлюб повинні бути поінформовані про норми канонічного права і покликані поважати релігійні обов’язки один одного. Все це повинно відбуватися в згоді з відповідними громадами».
Як ми бачимо, навіть двоє віруючих у Христа, але які не поділяють повністю віровчення, йдуть назустріч певним ризикам та труднощам. Набагато більше цих ризиків, коли одна зі сторін не вірує в Христа.
Ось витяг з того ж документа Італійської єпископської конференції про міжрелігійні шлюби:
«І в цих випадках, при всьому визнанні цінності віри в Бога і сповідуваних релігійних принципів, при незмінній повазі норм канонічного права, католики повинні бути попереджені про труднощі, назустріч яким вони йдуть в вираженні своєї віри, в повазі переконань один одного, у вихованні дітей.
Особливу увагу слід приділяти шлюбам між католиками і мусульманами: подібні шлюби не тільки ростуть чисельно, але й стикаються з труднощами, пов’язаними з звичаями і традиціями, менталітетом і ісламськими законами про становище жінки в порівнянні з чоловіком і про саму природу шлюбу.
Тому необхідно піклуватися про те, щоб майбутнє подружжя мало правильне розуміння шлюбу, особливо його моногамної і нерозривної природи. Необхідно переконатися, на підставі поданих документів, у відсутності інших шлюбних уз, а також повинна бути ясна роль жінки і її права по відношенню до дітей.
Бажано вивчити з цієї нагоди також закони про шлюб тієї держави, з якої походить мусульманська сторона, і визначити місце, яке подружжя виберуть для постійного проживання. У проханні про дозвіл для укладення шлюбу, яке повинне бути представлене місцевому ординарію, необхідно враховувати всі ці проблемні елементи, повідомляючи про всі обставини, необхідні для прийняття рішення».
