Важкі питання. Чи правильно вважати стихійні лиха карою за гріхи?

Запитання: Чи правильно вважати стихійні лиха карою за гріхи?

Відповідь: Неправильним є твердження, ніби Бог карає людину за скоєне зло. Правильно було б говорити, що покарання міститься в скоєному злі. Якщо людина випиває отруту і помирає, неправильно було б стверджувати, що її карає Господь.

Усі наші гріхи мають не тільки особисті наслідки, а й наслідки на всесвітньому рівні, проте ми не знаємо, як саме це конкретно проявляється. Наслідки гріха очевидні на прикладі первородного гріха. Святе Письмо наводить слова, які Бог сказав Адаму: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій» (Бут. 3, 17-19). Ось як пояснює це Катехизм Католицької Церкви: «Св. Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втрачають благодать первородної святості. Вони бояться Бога, фальшивий образ Якого вони собі створили – Бога, заздрісного на Свої привілеї. Гармонія, у якій вони жили і яка була встановлена завдяки первородній праведності, зруйнована; зруйноване і панування духовних властивостей душі над тілом; єдність чоловіка і жінки зазнає напруження; їхні стосунки відтепер позначатимуться пристрастю і жадобою панування. Гармонія зі створеним світом розірвана: видиме створіння стало для людини чужим і ворожим» (399-400). Відсутність гармонії з творінням – це наслідок гріха, яким був розірваний зв’язок зі створеним світом. Таким чином, ворожість стихії – це прояв розриву гармонії з навколишнім світом. Але неприпустимо стверджувати, що та чи інша подія є покаранням для тієї чи іншої людини, для певної категорії людей або для цілого народу. Не треба забувати, що і наші гріхи можуть невідомим нам чином впливати на лиха, що відбуваються з іншими людьми. Про це, зокрема, згадував святий Папа Іван Павло II в апостольському напоумленні «Reconciliatio et Paenitentia»: «Визнавати, що в силу людської солідарності, настільки таємничої і невловимої, як реальної і конкретної, гріх кожного певним чином відбивається на інших: це – інша сторона солідарності, яка на релігійному рівні зростає в глибокій і чудовій таємниці спілкування святих, завдяки якому можливо говорити, що будь-яка душа, що підноситься, прославляє світ. Цьому закону піднесення, на жаль, відповідає закон опускання, так що можна говорити і про спілкування в гріху, через яке всяка душа, що опускається, разом із собою опускає і Церкву, а певною мірою і весь світ. Іншими словами, немає такого гріха, навіть найпотаємнішого і прихованого, навіть суто особистого, який би стосувався тільки того, хто його чинить. Кожен гріх більшою чи меншою мірою, з більшим чи меншим збитком відбивається на всій структурі Церкви і на всій людській сім’ї. Згідно з цим першим значенням, кожному гріху можна безперечно приписати характер гріха соціального» (16).

Різні лиха, що відбуваються довкола нас, спонукають підносити молитву вслід за святою Катериною Сієнською: «Господи, я згрішив, помилуй мене». Але неправильно стверджувати, ніби стихійні лиха «посилаються» як покарання за той чи інший гріх.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

20 − 8 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh