Запитання: Чи правильно вважати стихійні лиха карою за гріхи?
Відповідь: Неправильним є твердження, ніби Бог карає людину за скоєне зло. Правильно було б говорити, що покарання міститься в скоєному злі. Якщо людина випиває отруту і помирає, неправильно було б стверджувати, що її карає Господь.
Усі наші гріхи мають не тільки особисті наслідки, а й наслідки на всесвітньому рівні, проте ми не знаємо, як саме це конкретно проявляється. Наслідки гріха очевидні на прикладі первородного гріха. Святе Письмо наводить слова, які Бог сказав Адаму: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій» (Бут. 3, 17-19). Ось як пояснює це Катехизм Католицької Церкви: «Св. Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втрачають благодать первородної святості. Вони бояться Бога, фальшивий образ Якого вони собі створили – Бога, заздрісного на Свої привілеї. Гармонія, у якій вони жили і яка була встановлена завдяки первородній праведності, зруйнована; зруйноване і панування духовних властивостей душі над тілом; єдність чоловіка і жінки зазнає напруження; їхні стосунки відтепер позначатимуться пристрастю і жадобою панування. Гармонія зі створеним світом розірвана: видиме створіння стало для людини чужим і ворожим» (399-400). Відсутність гармонії з творінням – це наслідок гріха, яким був розірваний зв’язок зі створеним світом. Таким чином, ворожість стихії – це прояв розриву гармонії з навколишнім світом. Але неприпустимо стверджувати, що та чи інша подія є покаранням для тієї чи іншої людини, для певної категорії людей або для цілого народу. Не треба забувати, що і наші гріхи можуть невідомим нам чином впливати на лиха, що відбуваються з іншими людьми. Про це, зокрема, згадував святий Папа Іван Павло II в апостольському напоумленні «Reconciliatio et Paenitentia»: «Визнавати, що в силу людської солідарності, настільки таємничої і невловимої, як реальної і конкретної, гріх кожного певним чином відбивається на інших: це – інша сторона солідарності, яка на релігійному рівні зростає в глибокій і чудовій таємниці спілкування святих, завдяки якому можливо говорити, що будь-яка душа, що підноситься, прославляє світ. Цьому закону піднесення, на жаль, відповідає закон опускання, так що можна говорити і про спілкування в гріху, через яке всяка душа, що опускається, разом із собою опускає і Церкву, а певною мірою і весь світ. Іншими словами, немає такого гріха, навіть найпотаємнішого і прихованого, навіть суто особистого, який би стосувався тільки того, хто його чинить. Кожен гріх більшою чи меншою мірою, з більшим чи меншим збитком відбивається на всій структурі Церкви і на всій людській сім’ї. Згідно з цим першим значенням, кожному гріху можна безперечно приписати характер гріха соціального» (16).
Різні лиха, що відбуваються довкола нас, спонукають підносити молитву вслід за святою Катериною Сієнською: «Господи, я згрішив, помилуй мене». Але неправильно стверджувати, ніби стихійні лиха «посилаються» як покарання за той чи інший гріх.
