Чи правда, що перші християни вірили в минулі життя і реінкарнацію?

ПИТАННЯ: Чи правда, що перші християни вірили в минулі життя і реінкарнацію, яка позиція Церкви в свої перші роки і зараз з цього питання?

ВІДПОВІДЬ: Вчення про можливість відновлення в земному житті – апокатастасісе – розвинув Оріген і деякі інші християнські автори. Це вчення виходило з філософії Платона, язичницького мислителя, згідно з яким душі втілюються, поки не досягають повного очищення. Однак ця ідея ніколи не була властива ні юдейській, ні християнській культури, згідно з якою тіло – це складова частина людини, а не місце очищення. Апокатастасіс, метемпсихоз (переселення душ), реінкарнація – це предмет буддійської і інших східних філософій. Святий Августин згадує про цю ідею Орігена як про єресь.

У Святому Письмі немає нічого, що могло б змусити припустити, ніби померла людина повертається до земного життя, нехай навіть і заради очищення. У Старому Завіті така гіпотеза виключається твердженнями про неможливість спокутування в якомусь новому існування. «Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, тому що в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», – каже Еклезіаст (9,10). «Ніщо нехай не перешкоджає тобі виконати обітницю вчасно, і не відкладай виправдання до смерті», – говорить Книга Ісуса, сина Сираха (18,22). У Новому Завіті також немає нічого, що наводить на думку про реінкарнацію. З самого початку Своєї проповіді Ісус чітко протиставляє ситуацію, в якій ми знаходимося в нашому земному житті, і ситуацію, в якій опинимося після смерті.

У притчі про багача і злиденного Лазаря Авраам каже: «Дитино, згадай, що ти одержав твої блага за життя твого, а Лазар – лиха свої; тепер він тут тішиться, а ти мучишся А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що бажають перейти звідси до вас не можуть, також і звідти до нас не переходять»(Лк 16,25-26).

Ісус неодноразово наголошує на необхідності не спати, бути готовими до смерті, тому що після неї вже неможливо буде виправити ситуацію: «Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так. Істинно кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його. А коли раб той скаже у серці своїм: Забариться пан мій, і почне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися, – то прийде пан того слуги дня, в якого він не сподівається, і о годині, якої не думає, і відлучить його, і призначить долю йому з невірними»(Лк 12,43-46).

Переконаність у тому, що слід скористатися єдиним дарованим нам життям, звучить також в посланнях святих апостолів. Так, святий Павло напоумляє: «Не обманюйте себе: Бог осміяний бути не може. Що посіє людина, те й пожне! Бо хто сіє для свого тіла, той з тіла свою пожне тління, а хто сіє для духа від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не сумуємо, бо свого часу пожнемо, коли не ослабнемо. Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а найбільш одновірним »(Гал ,7-10). І ще: «Тому ревно намагаймося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що він робив, живучи в тілі, добре чи зле»(2 Кор 5,9-10).

«Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя, – говорить Книга Одкровення св. Івана (2,10). – Відтепер Блаженні ті мертві,що вмираютьє в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть слідом за ними»(14,13).

Святе Письмо гранично ясне щодо одного життя: «людям призначено вмерти один раз, а потім суд» (Євр 9,27).

Святі Отці, а також стародавні християнські автори, які жили найближче  до епохи апостолів і Божественного одкровення, з ясністю свідчать ту ж саму віру. Так, Псевдоклимент у Другому посланні до Римлян пише: «У той час як ми знаходимося в цьому світі, щиро покаймося в гріхах нашої плоті, щоб бути врятованими Господом, – поки у нас є час на покаяння. Бо після того як ми підемо з цього світу, ми не зможемо більше ні сповідатися, ні покаятися»(8,2).

Святий Кипріян писав про те ж: «Для того, хто живе ще в цьому світі, ніяке покаяння не пізно» (До Деметріана, 25). Іларія Піктавійський в коментарях на Псалми писав: «Вмираючи, ми втрачаємо свободу. І тоді, по заслугах колишньої волі, певний закон спочинку або кари приймає волю вмираючого. У той час ніяка воля не буде більше вільної, але буде зобов’язаною».

«Для мертвих в пеклі, – писав св. Григорій Назианзин, – немає ні сповіді, ні виправлення вдачі. Бог встановив життя і справи для земного життя, для загробного ж – суд над скоєним»(Oratio 16).

Господь завжди нагадував про велич, цінності і унікальності нашого земного життя, яке вимагає, щоб ми були пильні, вимагає аскетичних зусиль. «І озвався до Нього: Господи! Чи мало рятуються? Він же сказав їм: намагайтесь ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато будуть намагатися ввійти, та не зможуть. Як устане Господар та двері замкне, ви, стоячи поза, станете стукати в двері й казати: Господи! Господи! відчини нам, але Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви. Тоді станете ви говорити: Ми їли й пили перед Тобою, і на вулицях наших навчав Ти. Але Він скаже: говорю вам: не знаю вас, звідки ви; Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть»(Лк 13,23-28).

Перспектива реінкарнації виключає існування пекла. Людина нібито перевтілюється аж до остаточного очищення. Це явно суперечить Святому Письму.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

20 − sixteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh