ПИТАННЯ: Бог не заповів безшлюбності. Католицька Церква постановила і дотримується цієї традиції. Чи можливо внесення змін, щоб кожен вибирав по своїх силах?
ВІДПОВІДЬ: Кожна людина вільна вступати в шлюб, і в цьому сенсі не існує жодних постанов Церкви. Якщо ж мова йде про безшлюбність священиків, то це найдавніша реальність. Історики Церкви згодні в тому, що обов’язковий целібат або щонайменше утримання було встановлено канонічно починаючи з 4 століття.
Але важливо відзначити, що законодавці 4 і 5 століть посилалися на апостольську традицію. Наприклад, третє правило Карфагенського собору свідчить, що єпископи, пресвітери і диякони повинні «зберігати цнотливість і утримуватися від дружин», «щоб від апостолів передане і від самої давнини заховуване і ми цього ж дотримувалися».
Богословські обґрунтування целібату можна звести до наступних міркувань: Таїнство Священства ставить на висвячуваного печать, яка преображує священика, уподібнює його до Христа і залучає його в особливі стосунки з Христом. Священик знаходиться в повному розпорядженні у Христа, належить Йому. «І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним були», читаємо в Євангелії від Марка. Якщо врахувати, яке місце займає священство в Церкві, стає ясно, чому священик, який представляє Ісуса Христа, який віддав Себе повністю Отцю і Церкві, повинен у всьому уподібнитися Йому, а це значить, що він повинен уподібнитися Христу і безшлюбністю. Крім того, священик живе для Церкви, приносячи себе в живу жертву Богові за свою паству. Священик, який проповідує Євангеліє, покликаний також в першій особі реалізовувати найрадикальніші євангельські заповіді. Священик не має права закликати інших залишити все і слідувати за бідним, цнотливим і слухняним Христом, якщо сам він так не живе і не дає свідчення цьому радикалізму.
Є й інші обгрунтування: не в останню чергу це вимога бути в повному розпорядженні у братів, мати велику свободу дій і повністю віддавати себе на служінню Богу. Святий Павло пише: «Я хочу, щоб ви були без турбот. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині»(1 Кор 7,32). Невипадково місіонерство завжди більше розвивалося саме на Заході, а не на Сході. Так, євангелізація багатьох регіонів Африки та Латинської Америки практично не бачила участі східних Церков.
У східних католицьких Церквах целібат не є обов’язковим. Як це випливає з різних документів і виступів, єпископи східних Церков, хоча і не зобов’язують до целібату в силу своїх традицій, проте високо цінують целібат в своїх громадах. Одружений священик в жодному випадку не може прийняти єпископські свячення.
Безумовно, внесення змін можливо. Оскільки священство за своєю сутністю не пов’язане нерозривно з безшлюбністю, подібний припис може бути і скасовано. Папа Бенедикт XVI вже вніс зміни за допомогою апостольської конституції «Anglicanorum coetibus» в 2009 році. Згідно з цим документом, англіканським єпископам і священикам, які перебувають у шлюбі і приєдналася до Католицької Церкви, дозволяється бути рукопокладеними. Власне, те ж саме практикується і в східних обрядах Католицької Церкви.
Таким чином, в Католицькій Церкві в деяких випадках одружені чоловіки допускаються до свячень, однак після висвячення священнослужитель уже не може вступати в шлюб. Ті священики, які були одружені на момент свячень і потім овдовіли, не можуть вступати в повторний шлюб. Такі ж правила діють і в Православній Церкві.
