Отже, зараз йде масштабний, хоч і не особливо публічний розподіл експорту металобрухту. Історія питання: експорт металобрухту в Україні квотується Мінекономікою. Останні кілька років – кому і скільки експортувати вирішувала дуже закрита комісія при міністерстві. Її очолював Прасолов, людина Ахметова. А експорт брухту цікавить заготівельників в першу чергу, тому що валюта і в цілому заробіток.
В результаті на комісії квоти ділились за гроші, що закономірно. Або виписувалися на “своїх”, які потім перепродували їх реальним експортерам. Ну, подивіться, в сюжеті в подробицях. Побічний очікуваний результат – металургійні заводи скуповували лом істотно дешевше світової ринкової ціни. Тому що в кого з заготівельників квот немає або закінчилися, ті продадуть, нікуди не подінуться. Різниця між ринковою ціною і ціною метзаводів становить близько 100 доларів . вітові ціни 250-300, в Україні – 150-200. Плюс відстрочка платежу та інші бонуси для покупця.
Сьогодні Мінекономіки каже – схема погана, корупційна, треба міняти. Але квоти скасовувати не можна, тому що металургії треба допомагати. Тому розглядається варіант залежності експортної квоти від поставок на метзаводи. Ніби: здав тонну на Криворіжсталь, отримав довідку, вивіз тонну (або більше, або менше, коефіцієнт не відомий) на експорт.
З одного боку, це вже не ручний розподіл, що добре. З іншого боку – в Україні за фактом 5 металлоФПГ. У кожного є і свій штатний заготовщик брухту, до речі. Але в будь-якому випадку, після введення прямої залежності експорту від поставок на метзаводи, останні будуть диктувати свої умови як хочуть. Не буде світової ринкової ціни. Що при потребі заводів у брухті (12% від виробництва сталі) заощадить їм близько 300 мільйонів доларів на рік навіть при різниці ціни в 100 доларів (як сьогодні). Збільшить це їх прибуток? Однозначно. Збільшить це валютну виручку – не знаю, але особливих передумов немає. Крім економії в 300 мільйонів на рік заводи отримують ще й повний контроль над усім ринком брухту. На питання про це Мінекономіки каже – можна поскаржитися в АМКУ (яке Абрамович пропонував розігнати).
Все, картину описав. Тепер варіанти:
1. Заготівельники кажуть – скасувати квоти, брати 10 євро з тонни експортного збору (а як на мене можна брати рази в 3-4 більше) і вони будуть вивозити брухт, привозити валюту. Метзаводи тоді або заготовляють самі, наскільки можуть, або купують за світовою ціною мінус транспортні витрати (бо нікуди кораблем везти не треба). На питання – а не вивезуть взагалі все, кажуть ломщики – а раніше квот не було і не вивезли ж. Треба відзначити, що металобрухтом у нас займаються переважно всякі дуже скомпрометовані люди.
2. Міністерство каже, що металурги в цілому пріоритетніше, ручного розподілу не буде ж (хоча мені здається, що буде, просто іншими людьми) і взагалі краще експортувати не сировину, а товар з доданою вартістю (сталь). Але особливої ??конкретики немає, так що чи буде експорту сталі більше (а відповідно більше грошей), або ці зекономлені металургами 300-500 млн на рік повернуться в бюджет у вигляді податків – не зрозуміло.
3. Ніколов smile emoticon каже – забороніть весь експорт взагалі, тоді дроти різати не будуть.
Ну от. Кому б ви віддали умовні 300 мільйонів баксів? Де більше користі для бюджету? Я в цілому за те, щоб на будь-якому ринку працювали 500 компаній, а не 5 і було поменше “держави”. Це в мене світоглядне, а не економічне.
