У червні пролунав останній дзвоник у Суботній школі “Квіти України”, яка працює в італійському містечку Бергамо.
Оскільки в Італії навчальний рік у школах розпочинається у жовтні, то і закінчується відповідно пізніше. Відтак, разом із офіційними італійськими школами, завершився вже четвертий навчальний рік й української школи у Бергамо. Її відвідують дітки, батьки яких вихідці з Буковини, а також з Тернопільщини, Івано-Франківщини, Хмельниччини, Львівщини та інших регіонів, пиише Молодий буковинець.
– Цей рік був дуже плідним. Він був надзвичайно цікавим і наповненим різноманітними подіями, ми багато зробили, – ділиться враженнями скайп-зв’язком буковинка Вероніка РУСНАК, яка є засновницею і директором української школи у Бергамо. – Цього року наша шкільна сім’я виросла, поповнилася новими учнями, тож виникла необхідність поділити школу на класи. Тим паче дітки приходять різного віку і з різною базою знань. Також запровадили урок музики, завдячуємо батькам-музикантам.
Усі діти з українських чи змішаних сімей. Але українську знають часто лише на побутовому рівні. Тобто багатьох дітей таки потрібно вчити не лише писати і читати українською, але й навіть розмовляти правильною літературною мовою, збільшувати лексичний запас.
– Минулого року старших дітей за віком – від 13 до 19 років – об’єднали у старшій групі. Ці дітки ще народилися в Україні і прийшли до нас уміючи писати і читати українською. Але щоб їх зацікавити, продовжувати спілкуватися рідною мовою – бо вони вчаться в італійських школах, тож без практики можуть забути українську – організували молодіжний творчий колектив “Два кольори”. Вони співають, танцюють, ставлять вистави українською. Тут вони спілкуються лише українською, так вони долучаються до рідної культури, – зазначає пані Вероніка.
Оцінки у “євриках”
За словами директора української школи, оцінювали знання діток “євриками”. За кожну гарну роботу, правильну відповідь, за старання діти отримували зелений квадратик. Але й за погану поведінку чи невиконане завдання діти позбавлялись “євриків”. Один квадратик в еквіваленті – умовно один євро. Тож після урочистої частини свята останнього дзвоника для дітей провели ярмарок. Вони могли придбати те, що хотіли за той “багаж знань”, за “єврики”, які вони назбирали упродовж навчального року.
– Дітям дуже сподобалося. Вони побачили, що старання, добра робота має практичну нагороду, яку можна отримати як сувенір чи скуштувати, – продовжує землячка. – На ярмарку торгували книгами, солодощами, витворами мистецтва, зроблені власноруч, сувенірами. Книги ми купили в Україні, коли я востаннє була у Чернівцях. Усі українською мовою: казки, енциклопедії, розважальні посібники.
Та італійські українці не лише для себе витрачають зароблене важкою працею на чужині. Наші земляки активно допомагають воїнам АТО та їхнім сім’ям.
Так, школа “Квіти України” в Бергамо підключилася до акції українців в Італії “Діти наших героїв”. На святі Миколая діти з батьками, вчителі, гості зібрали 230 євро. Для адресної допомоги обрали сім’ю загиблого в АТО Миколи Верхомія, яка проживає у Хмельницькому. Дружині та чотирьом діткам закупили і відвезли харчі, речі першої необхідності, миючі засоби тощо.
– Цього навчального року ми організували і взяли участь у багатьох заходах: до 45-річчя виконання пісні провели пісенний фестиваль “Червона рута”, свято “Різдвяна зірка” – там були колядки, вертеп і вистава, показали українську культуру у традиційному карнавалі у Бергамо, а День відкритих дверей пов’язали із заходом “Наш Тарас Шевченко”, провели концерт “Родинне вогнище”. А тепер нам доручили організувати фестиваль української культури “Укро-2016”, який відбудеться у жовтні в Бергамо. Минулого року це свято було в Мілані, ми брали там участь. Це доручення дуже почесне, але й відповідальне та складне. Бо потрібно подбати про колективи, зібрати їх з Північної Італії, організувати приміщення, пошити костюми, декорації, організувати музичний супровід тощо. На все потрібно чимало ресурсів.
Вчителі – волонтери
Це з боку виглядає все чудово та легко. Та, насправді, робота діаспори на чужині – це тяжка праця. Адже, щоб організувати, налагодити і підтримувати роботу такої школи, потрібно іноді й надзусиль і емоційних і матеріальних.
На все потрібні кошти: оренда приміщень, костюми, обладнання, декорації, книги, підручники. Та навіть зв’язок – Інтернет, телефони, орендувати транспорт, добратися до Мілану чи навіть кілька разів на тиждень доїхати до приміщення школи (вона знаходиться на території церкви). Чи скажімо, щоб організувати свято писанки, потрібно закупити, віск, писачки, яйця, фарби.
– Тут, в Італії, немає ні міністерства культури, ні обласного, ні міського управління освіти, куди нам звертатися, у кого просити підтримки? Все, що ми робимо, організовуємо за власної ініціативи, зі своєю наполегливістю, своїми зусиллями і за власні кошти. При чому ми всі заняті на інших роботах, українці тут тяжко працюють іноді і по вихідних, щоб вижити, щоб дітей вивчити. То усю роботу української школи, творчих колективів, організація заходів відбувається у позаробочий час, у вихідні дні. Це не так просто. Навіть кілька разів привести дитину на репетицію забирає чимало часу і коштів. Часто і батьки і діти втомлені від роботи та школи, хотіли би відпочити, але йдуть і продовжують працювати в українській громаді. Наші вчителі – усі педагоги з фаховою освітою тут працюють безкоштовно. Зокрема, Марія Підодвірна, Олена Грицева, Людмила Брайляк, – наголошує пані Вероніка.
– Кошти, які ми збираємо з усіх “по нитці”, йдуть на потреби і витрати для роботи української школи. Окрема подяка батькам й голові батьківського комітеру Тетяні Токар, бо завдяки їхній підтримці, розумінню, співучастю та фінансовому забезпеченню, ми успішні. Крім того, ми завдячуємо добрим людям, які є повсюди. Наприклад священник дон Клаудіо нам майже безкоштовно, фактично за “смішні” гроші здає нам в оренду приміщення Ораторіо (прибудова при церкві) чотири класи плюс кімнату для батьків, а це цілий поверх. Тут швидше дочекатися допомоги та розуміння від італійців, вони дуже добрі, чутливі людини, – підсумувала пані Вероніка.
