Історія—це душа народу, без якої він не може існувати як певний етнос. Історія—це пам’ять про минулі покоління, котрим ми повинні бути вдячними за все, що вони зробили для нас.
„Історія – слово , яке нічого не означає!” Шкода, але так вважає більшість населення України. „Історія—це маса дат, подій, фактів, які нікому не потрібні і нічого більше”. “Навіщо вчити цю історію, нехай краще діти вчаться рахувати, можливо міністрами стануть ”—такі слова частенько мав нагоду чути.
Ні ІСТОРІЯ (від грец. historia — оповідь про минулі події, про те, що пізнано) — наука, яка вивчає розвиток окремих держав і народів, а також людства в цілому в усій його конкретності й різноманітності, яке пізнається з метою розуміння його минулого, сучасного стану і перспектив у майбутньому.
Є однією із суспільних наук, яка відображає важливу сторону людського колективу, його потребу в самоусвідомленні; однією з форм самоусвідомлення людства .
Історія—це душа народу, без якої він не може існувати як певний етнос. Історія—це пам’ять про минулі покоління, котрим ми повинні бути вдячними за все, що вони зробили для нас. Наприклад, згадувати про своїх батьків більше одного разу на місяць. Історія—це сукупність світлих сторінок, якими потрібно гордитись та примножувати , та темних, на котрих ми, українці, вчиняли помилки , про які ми не маємо права забути і допустити їх повторення.
Вже п’ятнадцять років Україна незалежна і ще досі не сформулювала своєї державної ідеології. Кожен українець — хотілося б у це вірити — шукає самоідентичності, прагне зрозуміти, хто він є. Ці проблеми є, на даний момент, найважливішими, на якихпотрібно сконцентрувати всі сили і якнайшвидше вирішити. Ви скажете: ” Про що ти говориш, які це нагальні проблеми. А основною проблемою є стан економіки”. Економіка тільки тоді почне чітко працювати, коли народ як єдиний моноліт буде бажати добробуту для себе , а не народів світу , коли кожен не буде “тягти ковдру на себе” (як це є зараз).
Ці проблеми допоможе вирішити історія. Історія—це не чарівне слово при якому все миттєво покращиться. Вона допоможе нам зрозуміти: Хто ми ? Чому саме так, а не інакше! І який з цієї ситуації вихід!
Державні мужі це прекрасно розуміють і роблять все навпаки. Курс історії власного народу (українців) в школі читається із підручників, які написані представниками радянської школи ( хоча багато чого в розумінні української історії змінилось), а про способи навчання учнів годі говорити. А саме ці учні через 5-10 років підуть в доросле життя зі своїми переконаннями і будуть розбудовувати Україну. У вищих навчальних закладах з кожним роком кількість годин курсу „Історії України” зменшується, натомість планується ввести Політичну історію України і світу. Мені це також дуже подобається – український студент буде вивчати чим займалось якесь плем’я Африки в ХХ ст. А навіщо нам знати про славні часи (для українського народу) Київської Русі чи хто такий Богдан Хмельницький? Українська історичнанаука не стоїть на місці, хоча масштабних досліджень не робиться, черезвідсутність фінансування державою. Ці дослідження тримаються тільки на ентузіазмі науковців та пожертвах меценатів.
Проблеми є всюди малі чи великі, на превеликий жаль, і їх потрібно вирішувати негайно. А в нас є ще одна досить велика проблема, можливо, від якої частково похідні і всі інші – ставлення до власної історії. Імперський погляд сусіда на нашу історію, який ми ніяк не можемо викорінити з нашої свідомості. Звідси і комплекс неповноцінності.
Україна занадто довгий період була поневолена. Кожен новий завойовник продовжував політику попередника, політику меншовартості українців. Українців змушують вважати свою історію позірною і забути про неї. Тому робляться ті самі помилки , як і в попередників, що неминуче призводить до того самознищення народу.
Годі !!! Варто прочитати власну історію її вивчити, почати гордитись тим що ми Українці. В нас є чим гордитись і ми заживемо краще.
Святослав РІПКА.
