Український тканий рушник є втіленням культурної спадщини українського народу та тепер претендує на статус світової спадщини ЮНЕСКО.
На початках Київської Русі, тканий рушник вже був невід’ємною частиною української культури. Історичні дослідження підтверджують його існування, зокрема, завдяки знайденим зображенням з XVIII століття.
Кролевецьке ткацтво, відоме з 16 століття, проявило себе як нематеріальна культурна спадщина України. Нині зібрані матеріали спрямовані на включення його до переліку світової спадщини ЮНЕСКО.
Відкрита у Національному музеї декоративно-прикладного мистецтва виставка демонструє рушники XIX-XX століть, виготовлені майстрами з Кролевця.
**Кролевецькі рушники** створювали здебільшого з бавовни, використовуючи нефарбований льон або бавовну і заполоч двох кольорів — червоного або чорного.
Часто на рушниках зображали орнітоморфні мотиви, що відображали державні ідеї. **Зображення** жінки з піднятими руками символізувало життя, родючість і материнство.
У Кролевці традиційно зображували церкво-монастирки, що символізувало полісся, та різноманітні символи, які представляли рід та спадщину.
Рушник використовувався як елемент інтер’єру, а також як аксесуар, наприклад, на весіллях. Традиційно ним підперезували дівчат, а часом навіть використовували у вигляді пояса.
Людмила Тихонова, науковий співробітник Національного музею українського декоративно-прикладного мистецтва, зауважила: “Коноплі були невід’ємною частиною виробництва тканини у кожній українській родині.”
