Український підліток Алекс розповів про викрадення російськими військами та утримання в таборі.
Зараз Алексу (ім’я змінено) 19 років. 8 жовтня 2022 року його, тоді 16-річного, російські війська вивезли з рідного Херсона.
«Я був один вдома, було десять годин ранку. Раптом у моїй кімнаті з’явилися російські солдати з зброєю. Вони сказали: у тебе є пів години, збирай свої речі, ми їдемо в Крим», — розповідає Алекс.
У нього тоді ще не було телефону, а ідея залишити батькам записку прийшла набагато пізніше. «Я був у паніці», — згадує він.
Разом із сотнями інших підлітків Алекса вивезли до Криму. Уже ввечері першого дня дітям видали георгіївські стрічки. Звичайний день у таборі починався з виконання російського гімну та підняття прапора. Потім відбувалися шкільні заняття, на яких про **Україну** говорити не можна було. Спілкуватись дозволялося лише російською. Підлітків готували до війни, замість математики або історії — військова підготовка, щоденні спортивні заняття і стрільби. Старші класи повинні були охороняти блокпости та отримували для цього зброю.
Лише через півтора місяця після викрадення Алексу вперше дозволили поговорити з батьками по телефону. «Моя мама так сильно плакала. Вона так довго не знала, де я перебуваю». Такі розмови були рідкісними — максимум раз або двічі на місяць. Поки Алекс був у Криму, у нього народилася молодша сестра.
Окрім військової підготовки, Алекс постійно піддавався пропаганді:
«Нам знову і знову говорили: якщо ви повернетеся в Україну, вас будуть катувати. Ніхто вас не чекає. Вас забули».
Про найважчі переживання Алекс говорить неохоче, лише стисло згадує: сім днів ізоляції, примусове перебування в психіатрії, медичні втручання без згоди. Тільки через вісім місяців його матері за допомогою організації Save Ukraine вдалося повернути сина.
1,6 мільйона українських дітей живуть під російською окупацією в Україні, майже 20 000 вивезено в росію. Алекс хотів би сказати цим дітям: «Не здавайтеся. Не вірте брехні. Україна чекає на вас — так само, як вона чекала на мене».
