Авторські статті

Українські обряди. Незвичайне весілля на Львівщині (Кульчиці)

Директор музею гетьмана Петра Сагайдачного, що в Кульчицях (Самбірський район, Львівська область), Богдан Сидор може назвати десятки цікавих подій, які трапляються в цьому культорологічному закладі. А ця, що відбулася на свято Незалежності України, поки що перевершила всі попередні. “Приїжджайте до нас у суботу, – зателефонував він мені, – буде незвичайне весілля.

Головна весільна пара.

Поїхав. Біля пам’ятника Сагайдачному стояли коні на припоні, гурт козаків кульчицького коша Українського реєстрового козацтва, три підводи, запряжені кіньми, грали троїсті музики, навпроти обійстя Мирона Фаб’яна через вулицю було протягнено заквітчаний шнур, на обочині стояв стіл, а на ньому – ікона Матері Божої та букет квітів, і група людей.

Як, напевно, догадалися читачі, там все було приготовлено для зустрічі весільного кортежу. Серед зустрічаючих ходив сільський голова Степан Мількович, отож я попросив його розповісти, що за дійство має відбутися у Кульчицях.

 

Він коротко повідомив, що це буде весільний обряд восьми пар, який вони вирішили провести в їхньому селі після десяти років подружнього життя. А приїхали для цього аж з Москви та деяких інших міст. А решту самі побачите, сказав.

Побачив. З боку дрогобицької траси показався великий автобус. Стіл з іконою, букетом і хлібом з сіллю миттю опинився посередині вулиці. Полинув звук двох трембіт. Дорожній лайнер зупинився. З нього вийшли гості і під весільний марш троїстих музик підійшли до “брами”. Пристійний чоловік, привітавшись “ Слава Ісусу Христу” і поздоровивши кульчичан з Національним святом Незалежності України, поцікавився, що це за перепона на їхньому шляху. Довідав-шися, що хочуть від них “брамкарі”, гості домовилися з ними за “митний збір” і вручили його. Як виявилося, ця “брама” не була передбачена режисерами весілля. Її влаштували мешканці “вулиці” (так називається ця околиця Кульчиць), довідавшись, що саме звідти розпочнеться весілля.

Після непередбачуваної затримки все пішло за сценарієм. Головна весільна пара осідлала козацьких коней, решта гостей, серед яких було чимало дітей (не дармували ж молодята 10 років), повсідалися на підводах, і кортеж рушив у напрямку музею. Неподалік від нього було облаштовано справжню “браму”, біля якої довелося господарям весілля знову розщедритися.

Наступну сцену було розіграно перед музеєм біля пам’ятника Юрію Кульчицькому. Там гостям з Росії було показано процес виводу до молодого молодої. До-речі, роль несправжньої вдало зіграв переодягнений кульчичанин Петро Присяжний. Поза сценарієм Богдан Сидор провів для гостей екскурсію музеєм, а після неї весільний обряд продовжився біля бойківської хати, потім – у шалаші, облаштованому поряд на подвір’ї Івана Федака. Все відбувалося за українськими звичаями, а святкова гостина розпочалася молитвою “Отче, наш”. Столи були сервіровані виключно керамічним посудом, придбаним на заводі у Вістовичах, наїдки привіз ресторан зі Львова, під час застілля гостей забавляли також музики з обласного центру. Тривало весілля до півночі…

…Ще десь на початку серпня приїхала в Кульчиці жителька Мелітополя і розповіла, що в неї є брат, який живе в Росії. Там він очолює велике промислове підприємство. Коли одружувався, обмежився лише розпискою в загсі. І от після десяти років його сімейного життя вона ви-рішила провести для нього весільний обряд. Повідомила про це брата. Він схвалив її ідею, але сказав, що все відбуватиметься за українськими звичаями і обов’язково в селі. Справа в тому, що народилися вони в Закарпатті і не забули, чиїх батьків діти. А коли про намір Володимира відзначити своєрідно 10-річчя одруження довідалися його друзі, попросили взяти їх у компанію. Так набралося вісім пар “молодят”. Про Кульчиці прочитали в Інтернеті і вирішили, що саме в селі, в якому народилися такі славні сини України, як Петро Сагайдачний і Юрій Кульчицький, найкраще зробити весілля.

 

Зрозуміло, що директору музею приємно було почути, що Кульчиці обрано місцем проведення такого унікального ве-сілля. Лишень коли почув, що шалаш хочуть обладнати біля музею, не дав згоди, щоб не знищити насадження біля нього. Порадив для цього, як уже було сказано вище, обійстя Івана Федака. А ще сказав, щоб, перш за все, узгодили свою затію з сільським головою. Степан Мількович дав добро, бо не сумнівався, що кульчинани від такої справи лишень виграють.

Виграли в першу чергу ті, коні і вози яких були задіяні у весільному обряді, бо за це їм заплатили. Перепало і тим, хто ставив “брами”. А найголовніше – про Кульчиці тепер знатимуть не лише в Україні, а й Росії і по всьому світі. Все дійство знімали 5 відео-операторів, і кліп про нього можна буде знайти в Інтернеті.

Текст і світлини Ігоря Тиличка.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.