Спорт

Україна – Англія. Напередодні матчу

У кожного свої 150-ки. Діти, ганяючи в дворі бальона, полюбляють бавитися в «300». То коли чисто заб’єш від хрестовини і відразу виграєш гру. Втім, більш реальною метою є влучання в поперечину. Вартість такого «пострілу» – 150, півперемоги. Ось і Михайло Фоменко вважає, що для перемоги над англійцями треба викластися відразу на 150 відсотків. 150-ка ж підданих Її Величності наразі – то 150-річчя їхнього футболу. Власне, це й офіційна дата заснування найпопулярнішої в світі гри. Ось лишень навіщо про це на своїх бордах пригадувати, неначе 1863-й – рік народження, а 2013-й – рік смерті? Принаймні, у нас ось така послідовність цифр (1863 – 2013) сприймається не як ювілей, а як закінчення чогось вагомого.

Що ж, не треба засмучувати наших гостей і дати їм добрячого прочухана. Бодай за їхню зверхність. Бо щоб бути аристократом, треба поводитися відповідно. Ортодоксальний наставник англійців Рой Ходжсон спізнився на протокольну прес-конференцію на 15 хвилин. Кажуть, виною тому були знамениті київські затори. Проте прибувши, наставник пішов не до конференц-зали, а в окрему кімнату, де впродовж десяти хвилин спілкувався з журналістом ВВС. Та й це не найгірше. Коли зустріч Ходжсона з пресою нарешті розпочалася, представників українських мас-медіа попередили, що першими питання ставлять гості. Нехай. Та ніхто не очікував, що «гості» – то один журналіст років 60-ти, який спершу поставив вісім питань Ходжсону, а потім ще тричі звернувся до капітана збірної Англії Стівена Джерарда. Перекладачці «джентльмени» втрутитися в їхню бесіду не дозволили, мабуть, вирішивши, що всі українці мають досконало володіти англійською.

Лише після того прес-аташе Футбольної асоціації Англії великодушно дозволив українцям поставити два запитання. Ті, хто рік тому відвідав матч у Лондоні, запевняють, що це теж досягнення, адже на «Вемблі» українських ЗМІ не помічали взагалі. Що ж, після всього побаченого мимоволі починаєш розуміти Олега Блохіна, який іноді під час єврокубкових матчів на емоціях дозволяє собі перебити перекладача і наказати йому перекласти все сказане потім, за його відсутності. Хамство? Звісно. Але українські журналісти з чимось схожим стикаються значно частіше. Ось лише відмовляють їм не категорично, а з посмішкою на обличчі. Демократія, що тут скажеш.

Михайло Фоменко, на відміну від свого партнера за зірковим «Динамо» 70-х, зажиратися з пресою не звик. Він не відрізняється красномовством чи категоричністю тверджень, але в своїй стриманій манері терпеливо дасть відповіді на все, про що його запитали. Хто розумний – прочитає між рядків і знайде у словах Михайла Івановича раціональне зерно. Англійські журналісти назвали прес-конференцію нашого тренера найбільш прісним заходом такого характеру в своїй кар’єрі. Мовляв, інформації вони не почерпнули. Знали б вони, якого коника втне їхній наставник, може, промовчали б.

До слова, одне з питань від англійців до пана Фоменка стосувалося недільного побоїща на Хрещатику. Михайло Іванович відповів скупо: «Ми дуже шкодуємо, що так сталося». Кожен шкодує. Але то фанатська субкультура, де є свої правила гри. І де, певен, нема переможців і переможених, навіть якщо хтось ситуативно потрапив під гарячу руку. Не маючи жодних підтверджень, наші колеги нашвидкоруч розповсюдили інформацію про напад з ножами. То за умови, що серйозно постраждалих у бійці не було.

Звісно, тих, хто побив англійських фанатів, ніхто виправдовувати не збирається. Але треба було бачити «нині постраждалих» рік тому, під час Євро-2012. Повірте, якби ці люди опинилися на місці шведів чи голландців, збірні яких провели в одному місті по три матчі, кияни і харків’яни не сумували з приводу від’їзду гостей, а полегшено зітхнули і перехрестилися б. Присутності англійців у столиці напередодні та під час двох поєдинків вистачило сповна. Ті ж шведи глибоко обурювалися, коли їхні суперники, приховуючись за живий кордон міліціянтів, спорожнялися в пластикові стакани з-під пива і жбурляли їх у скандинавів. Спроби поквитатися з дотепниками силоміць присікали правоохоронці і англійців така безкарність дуже веселила. Не виключено, що нинішні події є наслідком бешкетств річної давнини.

Але нехай. Повернемося до футболу. Першими потренуватися на «Олімпійському» вийшли о шостій вечора українці. Як зазвичай, під час відкритих 15-ти хвилин на полі не було Михайла Фоменка. Заняття вели його помічники. Приємно, що на рівних з рештою розминався Руслан Ротань, котрий, очевидно, зможе допомогти своїй команді у вівторок ввечері.

Англійці вступили на газон головної арени нашої держави через дві години. Розминку вони розпочали з неквапливої перепасовки. Кидалося в очі, що гості надзвичайно зосереджені, а постійно посміхалося в своєму колі, граючи в квадрат, тріо воротарів з тренером. Поки спеціаліст з фізпідготовки проводив свої вправи, Ходжсона на полі не було, а три його помічники розташувалися в центрі поля. Помітивши, що автор цих рядків його фотографує, асистент наставника Ґері Невілл (на фото – в центрі) трохи присоромився і розсміявся. «Ай містер презідент» – промовив легендарний у недалекому минулому оборонець збірної Англії та «Манчестер Юнайтед». Очевидно, він вирішив, що український журналіст його не впізнав.

Коли протокольних 15 хвилин, на яких дозволено бути присутніми журналістам, спливали, через бігові доріжки до автобуса вийшли з роздягалень гравці збірної України. За тим, що роблять суперники вони або не дивилися, або косили поглядом наче мимохідь, з-під лоба. Хіба-що Євген Селезньов на мить зупинився, однак потім почимчикував далі. Саме в цей час англійці розпочали роботу з м’ячем. Розділившись на три групи, вони вишикувалися у невеликому прямокутнику і почали інтенсивну перепасовку. Чесно кажучи, швидкість роботи з м’ячем, точність передач і якість прийому вражала.

рештою, наша команда вже демонструвала, що з Англією вона грати вміє. Та й трибуни, звісно, мають допомогти. Без різниці – злиють усі квитки до старту матчу шпекулянти чи ні. Кажуть, сьогодні вони трохи вгатували свої апетити і за ті «тікети», за які вчора хотіли 500 гривень, нині вимагають вже 350. Між іншим, пройшовшись поруч з касами «Олімпійського», помітив серед бариг тих самих, «прославлених» у недільній підсумковій програмі журналістом телеканалу «1+1» Костянтином Андріюком «зірок екрану». Тих, які ділилися премудрощами своєї перекупної діяльності з власного багаторічного досвіду. Два міліціянти спокійно стояли поряд і зацікавленості до шпекулянтської активністі не проявляли. А навіщо? То ж не бабусь, які торгують соняшниковим насінням, аби заробити на бохонець хліба, по переходах ганяти…

Іван Вербицький, UA-Футбол

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.