У Гамбурзі 14 жовтня 2026 року розпочинається процес у справі вибухів на газопроводах Nord Stream 1 і 2, які були пошкоджені у вересні 2022 року в Балтійському морі поблизу острова Борнхольм. Перед судом постане громадянин України Сергій K., якого німецька прокуратура вважає співучасником саботажу.
До вибухів дійшло 26 вересня 2022 року: невідомі тоді виконавці підірвали три з чотирьох ниток газопроводів, що з’єднували Росію з Німеччиною. Інфраструктура коштувала обом сторонам мільярди євро і забезпечувала Німеччині доступ до російського газу, але після початку повномасштабного вторгнення РФ постачання по Nord Stream 1 неодноразово обмежувалося або припинялося, а Nord Stream 2 так і не був запущений.
Сергія K. затримали в Італії у серпні 2025 року на підставі європейського ордера на арешт, виданого Німеччиною, після чого його передали німецькій владі. Від 14 жовтня він постане перед Ганзейським вищим земельним судом у Гамбурзі. Його як ймовірного співучасника обвинувачують у вчиненні воєнного злочину через застосування заборонених методів ведення війни шляхом ударів по цивільних об’єктах, а також у спричиненні вибуху вибухових матеріалів, знищенні будівельного об’єкта та порушенні роботи підприємств комунальної інфраструктури.
Той факт, що обвинувачений є українцем, надає справі особливої політичної чутливості, адже Німеччина належить до ключових союзників України, яку атакувала Росія. Берлін надає Києву військову, фінансову й гуманітарну допомогу та прийняв близько 1,3 млн українських біженців.
Критики підтримки України — насамперед з правопопулістичної AfD та ліво-популістичної партії BSW — давно вимагають покращення відносин з Росією, відновлення поставок російського газу, зокрема через Nord Stream, і припинення допомоги Києву. Деякі з них фактично наперед визнають провину Сергія K. та припускають, що за атаками можуть стояти українські державні чи військові структури, не наводячи при цьому доказів.
Представниця BSW Sahra Wagenknecht ще в 2025 році заявляла, що Німеччина витрачає мільярди на підтримку України, не вимагаючи від президента Володимира Зеленського роз’яснень щодо вибухів, і говорила про можливі компенсації. Співголова AfD Alice Weidel на початку 2026 року стверджувала, що уряд має зажадати від України повернення коштів, а в разі приходу AfD до влади партія домагатиметься від Києва відшкодування витрат на зруйновані газопроводи та їхній ремонт.
Ще у 2023 році капітан фрегата Göran Swistek в інтерв’ю Deutschlandfunk зазначав, що з огляду на масштаби технічної, фінансової й організаційної операції за вибухами «найімовірніше стоїть якась державна структура» і що група аматорів не змогла б самостійно здійснити такий напад. При цьому він вважав участь України малоймовірною, оскільки Київ ризикував би втратити німецьку підтримку, і вказував на можливий «хибний слід» у бік Росії.
Експерт Німецького товариства зовнішньої політики Henning Hoff наголошує на ширшому контексті: за його словами, до вибухів Росія, обмежуючи або погрожуючи обмежити поставки газу, чинила значний тиск на Німеччину, що викликало нервову реакцію газових ринків. Після підриву, на його думку, Москва втратила можливість газового шантажу, а ціни на газ знизилися, тож він вважає, що вибухи певною мірою відповідали інтересам Німеччини.
Політичну дилему для уряду ФРН створює гіпотетична ситуація, якщо суд визнає Сергія K. винним і доведе його зв’язки з українськими військовими чи політичними колами. Тоді Берлін, з одного боку, мав би захищати незалежність правосуддя і переслідувати акти саботажу проти німецької інфраструктури, а з іншого — намагався б не допустити використання справи Росією у власних політичних цілях. Тиск громадської думки в Німеччині в такому разі, як очікується, посилився б.
Водночас політик ХДС Roderich Kiesewetter заявляє, що навіть у разі доведеної участі Києва в саботажі Німеччина не повинна змінювати свою політику. Він наполягає, що підтримка України відповідає національній безпеці ФРН та відповідальності за безпечну Європу, а відмова від допомоги не означала б більше коштів на соціальні цілі. На його думку, саме завдяки західній, зокрема німецькій, підтримці Україна стримує російську експансію, тоді як потенційне розширення війни на територію країн НАТО призвело б до значно більших витрат на оборону.
Попри це, дискусія про обсяги й доцільність підтримки України в Німеччині посилюється незалежно від процесу. Громадська підтримка постачань зброї слабшає, на виборах до земельних парламентів у східних федеральних землях AfD зміцнила позиції, а партії AfD і BSW пов’язують плани уряду щодо скорочення соціальних видатків з допомогою Україні. Wagenknecht критикує те, що, за її словами, мільярди «йдуть у чорну діру, якою є Україна», тоді як у німецьких школах бракує базової якості освіти. Співголова AfD Tino Chrupalla ставить під сумнів готовність громадян витрачати значні суми на державу, яка не входить ані до ЄС, ані до НАТО.
На тлі високих цін на енергоносії вимоги відновити роботу Nord Stream і повернутися до російського газу лунають не лише з боку AfD та BSW, а й від деяких політиків ХДС. Прем’єр Саксонії Michael Kretschmer вважає, що відремонтований газопровід міг би стати переговорною «козирною картою» у відносинах з Росією, чим відхиляється від загальної лінії своєї партії та санкційної політики щодо Москви.
Roderich Kiesewetter оцінює такий підхід як небезпечний і нагадує, що Росія завжди використовувала енергетику як інструмент геоекономічного шантажу. Він попереджає, що повернення до попередньої моделі енергетичної залежності підірвало б довіру європейських партнерів до Німеччини. Henning Hoff також вважає ідею ремонту Nord Stream і відновлення поставок ілюзією, стверджуючи, що повернення до «дешевого російського газу» не буде, а сам газ нині використовується Кремлем радше як пропагандистський інструмент для поляризації німецької політики та послаблення підтримки України.
Подальша публічна дискусія про підтримку України, за оцінками спостерігачів, значною мірою залежатиме від результатів процесу в Гамбурзі та того, чи отримає справа вибухів на Nord Stream підтвердження конкретної відповідальності.
