Попри те, що дрони об’єктивно змінили поле бою й вимагають швидких змін, у НАТО частіше лише аргументують, чому вони не потрібні
Джерело: Defence Express
Питання чому у країнах НАТО, особливо у Європі, просто ігнорують появу FPV-дронів та дронів зі скидами, як клас, підіймалось Defense Express вже неодноразово.
Зрештою чому так дуже просто пояснили у Бундесвері з точки зору неможливості закуповувати комплектуючи з Китаю. Але попри появи перших променів зміни парадигми, з аналізом та пропозиціями на основі досвіду ЗСУ, часом з’являються й абсолютно протилежні думки та обґрунтування, при цьому у тій самій Польщі.
Зокрема доволі відомий та авторитетний польський оглядач Ярослав Вольський [Jarosław Wolski] дуже детально у своєму дописі розклав проблематику використання FPV-дронів та навів свої аргументи. Під відео нижче – доволі об’ємна публікація.
Але з боку Defense Express цілком можливо вступити у заочну дискусію. Бо основний висновок польського оглядача – FPV-дрони – ситуаційне рішення, в теперішніх умовах, грубо кажучи – зброя для бідних.
“У цивілізованих арміях НАТО, які ведуть глибокі бої, те, що Україна/РФ намагаються зробити за допомогою сотень безпілотників, зробить один F-16 із касетними CBU-97, або батарея з чотирьох M109 із SADARM, або 2-4 AH-64E з Hellfire II. Або наш Otokary-Brzoza з Brimstone II. А те, що підповзло б на 1-5 км від передових позицій, довелося б зустріти… те, чого в батальйонному масштабі українська армія досі майже не має: для механізованої роти, наприклад, 24 ПТРК Spike, а у гіршому випадку – та сама кількість TOW-2B”, – пише Ярослав Вольський.
ПТРК Spike
І хоча це більше нагадує стару радянську пісню 30-х років “Якщо завтра війна”: “Літак полетить, застрочить кулемет, загуркотять могутні танки, і лінкори підуть, і піхота піде, і помчать лихі тачанки”, вона якнайкраще демонструє проблему сприйняття реалій поля бою затяжної війни.
Для того, щоб F-16 вивантажив на ворожу бронеколону касетні вільнопадаючі бомби CBU-97 йому потрібно зайти у зону дії ворожої ППО, що можливо лише у випадку тотальної переваги у повітрі. Й досвід ЗСУ, які не допустили такого рівня можливостей РФ на початок 2022 року маючи лише 40 боєздатних літаків проти “ВКС” РФ з 1000 літаків, як мінімум, привід у країнах НАТО замислитись щодо реальних строків завоювання тотальної переваги у повітрі у війні проти РФ.
Польські F-16
А разом із тим це певною мірою відсилає й до питання використання ударних вертольотів Apache, яке буде дуже сильно відрізнятися від методів їх застосування у будь-якій війні до цього.
Пасаж відносно потреби лише у чотирьох САУ також вкрай важливий, особливо у поєднанні зі згадкою про SADARM – артилерійські боєприпаси із самонавідними елементами. Бо тут справа й в тому, скільки таких боєприпасів типу SMArt 155 та Bonus виробляється, а скільки на складах.
А також яка щільність артилерії у європейських країнах НАТО, зокрема у Польщі, яка хоча й активно вирішує проблему з артилерією за рахунок корейських K9, але у строю наразі мають близько сотні 155-мм артилерійських систем. При цьому такий показник вже не поганий для європейського сегмента НАТО і відповідає Бундесверу чи планам збройних сил Франції на Caesar Mk2.
САУ Krab
Чудова згадка й про Ottokar-Brzoza – дійсно концептуально правильний сучасний винищувач танків, який лише у якості перших зразків має посилити збройні сили Польщі. Тобто машина звісно чудова, але залишається питання кількості та насиченості. Як це не дивно, але те саме стосується й ПТРК Spike, виробництво якого у достатній кількості якраз і зустрілось з малими темпами, через що Варшаві прийшлось закуповувати та локалізувати Javelin.
Ottokar-Brzoza
Тому головна концептуальна проблема затяжної війни – це не тим, чим воювати у перші дні чи тижні. Це питання чим воювати коли вона триває вже два роки. І в цій ситуації FPV-дрони стали виходом, звісно, з усіма своїми доволі об’єктивними недоліками. Але, з огляду на все, сценарій затяжної війни у країнах НАТО взагалі не розглядається, як такий, бо він досі уявляється “неможливим”.
