Президент Швейцарії і діючий голова ОБСЄ Дідьє Буркхальтер оголосив про призначення своєї согражданкі Хайді Тальявіні представником в Україні. Фактично їй довірено роль міжнародного парламентера в конфлікті між Києвом і Москвою. МЗС Росії вже вітав це призначення.
Вивчення послужного списку Тальявіні показує, що більш ніж за 30 років вона лише пару років працювала в диппредставництвах своєї країни – в Москві і Сараєво. Весь інший час провела в кабінетах політичного управління МЗС Швейцарії з короткими відрядженнями в Чечню і Грузію. Нарешті, вершина кар’єри – призначення керівником міжнародної комісії “з розслідування збройного конфлікту в Південній Осетії”. Так делікатно було названо напад Росії на Грузію влітку 2008 року. Підготовлений за підсумками розслідування документ обійшовся платникам податків у кілька мільйонів євро.
Згадавши, чим закінчилася ця місія, можна точно уявити, що чекає Україну при такому посередництві.
Справа в тому, що доповідь комісії Тальявіні є відмінним прикладом шизофренії. Провина за розв’язування війни покладена на країну, яка менше візаві в 35 разів по населенню, в 245 раз за територією і в 60 разів за розміром армії. Думаю, це унікальний випадок у світовій військовій історії.
Якщо нічого не знати про конфлікти на території Грузії, розв’язаних на початку 1990 х з ініціативи союзного центру, то правда Тальявіні виглядає так: у ніч на 8 серпня 2008 грузинська артилерія зробила масований артилерійський обстріл Цхінвалі, Росія ж скористалася “законним правом” на захист . Тобто саме РФ стала об’єктом нападу грузинської армії.
І якби українська армія в какой то день вирішила повернути собі Крим і застосувала для цього наявні озброєння, то Хайді, не замислюючись, оголосила б спробу відновити територіальну цілісність агресією.
Що стосується Грузії, то при бажанні написати правду дипломат Тальявіні розповіла б про сотні тисяч біженців, расистській політиці на окупованих територіях країни і незаконній роздачі паспортів РФ. Ніяких “південноосетинських” танків, новітніх артилерійських систем в природі не існувало. Їх в принципі не могло бути там – Росія як гарант взяла на себе відповідні зобов’язання.
Проти грузин була розгорнута ціла інформаційна кампанія, яка переконує світ у тому, що всю тисячолітню історію сусідства з осетинами вони тільки й займалися організацією “геноцидів” (саме так, у множині). Людям вбивалися в голову дурниці про підступний Заході, агресивному НАТО і про те, що чекає народ Південної Осетії у разі повернення грузинської влади – гей-паради, заборона релігії і так далі.
Так само і з Кримом. Путін багато років проводив системну підготовку до анексії. Для цього розставлялися на потрібні посади правильні люди. Може, хто й забув, але президент, прем’єр, міністр оборони і міністр внутрішніх справ так званої Південної Осетії на момент війни були громадянами Росії. Всього цього педантичні європейці на чолі з Тальявіні не помітили.
Вся відповідальність Росії і персонально політичного керівництва була зведена до тези доповіді про те, що дії російських військових перевершили “розумні межі”. Цинізм. Адже це не Грузія ввела сотні танків на територію РФ, а навпаки. І не Тбілісі визнав сепаратистський режим в Чечні, а Москва – кримінальні режими в Сухумі і Цхінвалі.
Боюся помилитися, але в уявленнях швейцарського дипломата про світ сильний має право на все, а слабкий може розраховувати лише на гарантії більш благополучних держав. У цьому сенсі місія Тальявіні в Україні – гра з вогнем. Небажання включати тему окупації Криму в програму багатосторонніх переговорів про врегулювання ситуації на сході України – тривожний дзвінок. Виходить, Крим – це вже те, що навіть не обговорюється, а от про Донецьку з Луганськом давайте спробуємо поговорити.
Поки Швейцарія головує в ОБСЄ, ми навряд чи зможемо замінити переговірника. Але це не означає, що ми повинні грати за його нотах. Чим сильніше українська армія буде бити окупантів і приводити до тями колабораціоністів, тим простіше буде вести переговорний процес. Може, в такому разі і без посередників обійдемося і скажемо: “Хайді, чао!”
