«Прийдуть дні, коли візьмуть від них Молодого…»
«Фарисеї та їхні книжники нарікали і, звертаючись до учнів Христа, говорили: “Учні Йоана постять часто й моляться, так само й учні фарисеїв, а твої їдять та п’ють!”. Ісус же до них промовив: “Чи ж можете примусити постити весільних гостей, поки Молодий з ними? Прийдуть дні, коли візьмуть від них Молодого, тоді будуть постити в ті дні”» (Лк 5, 30а. 33-35).
Раніше, роздумуючи над цим уривком з Євангелія, часто пробувала уявити, як було учням – залишитися без Учителя у Велику Суботу. І чесно скажу – уява не надто добрий помічник, коли ти не маєш подібного досвіду. Себе почувала в безпеці: бо ж хіба Молодий може бути забраний від мене? Храми відчинені, Святі Меси відправляються, Євхаристія вділяється, бабці моляться ружанчики… Усе це давало відчуття захищеності, ілюзорної безпеки, відчуття того, що усе гаразд і не може бути інакше…
Новини про закриття храмів в інших країнах сприймала як щось далеке, як історія про тих біблійних учнів, від яких у Велику Суботу забрали Молодого – сумно, пробую співчувати, але ж це далеко, не тут, не зі мною.
І раптом – холодний душ: постанова кабінету міністрів про заборону масових заходів, в тому числі релігійних, за участю понад 10 осіб… Не знаю, як у вас, а на моїй багатотисячній парафії (одній з найбільших в Україні) святі Меси відправлятимуться і надалі, тільки от брати в них участь зможе не більше десятка вірних – і то за попереднім записом у настоятеля.
Але, як говорить святе Письмо, «тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро» (Рим 8, 28).
Отже, по пунктах: чому тимчасове обмеження участі в Євхаристії може співдіяти на добро? Звісно, це ділення особистою думкою, яка ні на що не претендує. Пункти можете продовжити самі.
- Ситуація, що склалася, це добра нагода усвідомити, що Євхаристія є Даром. Не чимось, що саме по собі мені належиться, це не плата за мої заслуги чи «духовні досягнення». Це Дар Бога, Який «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3, 16).
- Коли немає змоги приймати Причастя під видом Хліба і Вина, завжди є можливість практикувати духовне святе Причастя. Необхідною умовою є розбудити в серці гаряче прагнення з’єднатися з Ісусом. Зізнаймося, чи так часто, приймаючи Христа сакраментально, ми маємо оте «гаряче прагнення»? Не знаю, як ви, а про себе не можу сказати ствердно. Часто це звичка, як щось буденне. Натомість, говорячи про «гаряче прагнення», не йдеться про те, щоб викликати емоції, видушити з себе сльозу, змусити себе дихати глибше, а серце битися частіше. Це акт розуму, віри і волі. Отже, духовне святе Причастя може навчити нас приймати Ісуса свідомо! Голод Христа допоможе цінувати хвилини єднання, чекати на Євхаристію, як на найважливішу подію життя! Як на подію, що дає життя!
- А щоб приймати Євхаристійного Христа свідоміше, можна поглибити своє знання і розуміння, чим є Євхаристія – не лише через читання Святого Письма і особисту (чи спільну) молитву, а й через читання документів Церкви. Карантин, обмеженість пересування, закриті торгові центри і заклади розваг, вимушена тиша та ізоляція можуть стати для християнина тією пустелею, на яку на початку Великого Посту нас кликав Господь: «Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти» (Ос 2, 16). Час карантину і перебування вдома може бути часом таких собі особистих реколекцій, часом слухання Бога, Який прагне «до серця промовляти». Також можна почитати – енцикліку Йоана Павла ІІ “Ecclesia de Eucharistia” або його апостольський лист “Dominicae cenae” про таємницю і культ Євхаристії. Або ж посинодальну адгортацію “Sacramentum caritatis” Святішого Отця Бенедикта XVI.
- Пам’ятаючи, що «синівську довіру випробовують у скорботах» (ККЦ 2734), варто довіритися пастирям Церкви і приймати їхні рішення в дусі любові і послуху. Дискусії в чатах і соціальних мережах, ділення своїми рецептами на ситуацію і надавання «цінних вказівок» священникам і єпископам, як їм слід чинити, – це зовсім не те, чого очікує від нас Господь, бо ж іще в Старомі Завіті сказано, що «послух ліпший від жертви» (1Сам 15, 22), та й Своїм учням Христос сказав: «Хто слухає вас, Мене слухає» (Лк 10, 16).
І, зрештою, не забуваймо, що «ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 9, 38), бо ж «коли Бог з нами, хто проти нас?» (Рим 8, 31)
