Багато дорослих добре пам’ятають вислови, які чули від своїх батьків у дитинстві. Тоді вони могли дратувати або здаватися несправедливими, а сьогодні часто викликають усмішку та впізнавання. Нижче — тринадцять таких фраз, на яких виросло не одне покоління.
Про «треба», їжу та дитячі бажання
«Є таке слово “треба”» — відповідь на небажання робити уроки чи виконувати обов’язки. Так батьки нагадували, що не все в житті залежить від настрою, і частину справ доводиться робити через силу. Водночас саме слово «треба» часто викликало внутрішній протест, навіть якщо пояснення були логічними.
«Закрий рота і їж» — фраза, яку багато хто чув за столом. Йшлося не про буквальну неможливість їсти із закритим ротом, а про вимогу їсти мовчки й не базікати. Особливо складно було мовчати, коли на тарілці лежала нелюбима страва, наприклад манна каша.
«Бутерброди — це не їжа» — типовий коментар на відповідь дитини «Я вже їв, їв бутерброди». Для батьків повноцінною їжею були суп і «друге», а все, що з’їдено похапцем, не зараховувалося до нормального прийому їжі.
«Ми тобі зараз це купимо, але це ніби на Новий рік» — спосіб пояснити, що бажану річ придбають, але без додаткових подарунків у свята. Така фраза з’являлася на тлі обмежених фінансових можливостей і невеликого вибору в магазинах, коли подарунки доводилося розподіляти між повсякденними потребами та святами.
Про колектив, кордони й «маааам»
«Усі з даху стрибнуть, ти теж стрибнеш?» — аргумент проти сліпого наслідування інших. Так відповідали, коли дитина просила щось лише тому, що це є в усіх, або коли компанія однолітків збиралася на сумнівну витівку, наприклад утекти з уроків. В інших мовах зміст подібний, тільки стрибати пропонують, наприклад, з мосту.
«Не мамкай!» — реакція втомленої мами на нескінченне «маааам». До мами завжди було безліч запитань: де шкарпетки, де взяти каштани для виробу, чому ходить годинник. До тата ж часто зверталися з одним-єдиним: «Де мама?».
«Подивимося на твою поведінку» — універсальна відповідь на «А купите?» чи «А можна поїхати?». Вона дозволяла нічого не обіцяти наперед і водночас покладала відповідальність за результат на саму дитину: як поводитимешся — таке й рішення буде.
Про відмови, солодке й загублені речі
«Я теж багато чого хочу» — одна з фраз із цілої серії відповідей на дитячі «хочу». Поруч із нею звучали варіанти «Хочеться — перехочеться», «Хотіти не шкідливо» або «Немає слова “не можу”, є слово “не хочу”». Деякі з цих висловів мали продовження, яке пом’якшувало відмову, наприклад: «Хотіти не шкідливо, шкідливо не хотіти».
«Дупця злипнеться» — жартівливе зауваження тому, хто надто захопився солодким або прагне взяти всього й побільше. Так батьки одночасно й обмежували, і підколювали дитячу жадібність до ласощів.
«Де кинув, там і лежить» — відповідь на запитання про загублену річ. Якби дитина пам’ятала, де саме щось поклала, запитання, ймовірно, не виникло б. При цьому мами часто демонстрували майже «суперздатність» знаходити речі там, де, здавалося, щойно нічого не було. Якщо предмет лежав буквально перед очима, додавалося ще й «Очі роззуй!».
Про «чому», «куди» і дорослішання
«Я тобі людською мовою кажу» — так дорослі реагували, коли дитина вперто робила вигляд, що не чує або не розуміє прохання. Сенс був у тому, що скільки не пояснюй, якщо немає бажання дослухатися, жодна мова не допоможе.
«Тому що закінчується на “у”» — продовження короткого «Тому», яким обривали нескінченні «Чому?». Обидва слова справді закінчуються на «у», але така відповідь радше ставила крапку в розмові, ніж пояснювала позицію дорослих.
«Куди? На кудикину гору» — відповідь, коли батьки не хотіли конкретизувати, куди саме йдуть. У словнику Бориса Грінченка згадується дієслово «закудикувати» — розпитувати, куди хтось прямує, і застереження «Не закудикуй!». Із цієї ж серії — реакція на запитання «Що робити?», коли у відповідь лунало лише: «Зняти штани й бігти».
«Ось виростеш, тоді й роби що хочеш» — своєрідна «відстрочка» на всі дитячі плани, які не вписувалися в батьківські уявлення. З нею добре поєднувалася ще одна фраза: «Будуть свої діти, зрозумієш». І багато хто, ставши дорослим, справді ловить себе на тому, що повторює ці ж слова вже власним дітям.
