“Ти ж знаєш, що потрібно робити, не маленька. Гроші я тобі дам.”: Як тільки Надя розказала своєму коханому що вагітна, все пішло не так

Надя стомлено сіла на сходинки в під’їзді. Двері ніхто не відкривав. Вона ще раз перевірила адресою, все вірно. Дівчина заплакала, йти їй було нікуди.

– Дівчино, щось трапилося? – почула вона голос. А потім побачила власне того, кому він належав. Це був високий чоловік років тридцяти.

– Вам потрібна допомога?

Надя закивала, але сказати так нічого і змогла, заридала, і закрила обличчя руками.

Через кілька хвилин чоловік привів її до себе в квартиру, посадивши на диван, поставивши чайник.

– Як вас звати? Ві до Іванових приїхали?

– Я – Надя, приїхала попросити притулок у Валентіні Міхайловни, думала поговорити з нею, я чекаю малюка від її сина.

– Місяць тому її не стало, квартира весь цей час пустує. Знаєте що, залишайтеся в мені, місця всім вистачить, а завтра вирішимо, що нам з вами робити далі.

– Ви мене вибачте заради Бога, я зараз поїду назад.

– На ніч я вас точно нікуди не відпущу. Залишайтеся у мене, ранок вечора мудріший, – він посміхнувся – до мене речі звуть Олег, приємно познайомитися.

Надя залишилася у Олега. Їй було дуже незручно, але жінка бачила, як він щиро хотів допомогти.

Чому він не був таким? Як тільки Надя розказала своєму коханому що вагітна, все пішло не так, хоча перші дзвіночки були набагато раніше. На той момент вона вчилася в інституті, він вже закінчив навчання і працював у будівельній фірмі. Мітя красиво залицявся, клявся в коханні, забравши Надю з гуртожитку і орендував затишну квартирку.

Коли дівчина зрозуміла, що чекає дитину, вона була щаслива, думала, все як повідомити коханому, він теж винен був зрадіти, адже якось Мітя сказавши, що хоче створити велику люблячу сім’я ю.

– Нам рано думати про дітей, самі ще не встали на ноги. І взагалі, Надюша, ти мене вибач, але я зустрів іншу. Нічого не можу з собою вдіяти, серцю ж не накажеш.

– А як же ми? – неуважно спитала дівчина.

– Як ви, ти ж знаєш, що потрібно робити, не маленька. Гроші я тобі дам.

– Але я хочу цього малюка! Як ти можеш так говорити?

– Пробач, але я вже все вирішив.

Надя заплакала. Зібрала речі, а перед тим, як піти на очі їй кинувся конверт, вона згадала, що Митя говорив про лист від матері, дівчина взяла конверт і постаралася є ятати зворотну адресу.

«Вулиця Суворова, будинок 7, квартира 17», повторювала вона як мантру.

З промовами Надя поїхала в свій колишній гуртожиток, кімнату вже віддали іншим студенткам, місць не було. Першу ніч вона заночувала на вокзалі. Додому їхати не хотіла, як вона пояснити все батькові? Він не знав нічого про Мітю, а вже про дитину вона точно йому не розповість. Батько – дуже суворий, цього вчинку він їй точно не пробачить. В кишені лежав аркуш з адресою мамі Миті, це була її остання надія.

Так вона почала жити у Олега, плату за житло він категорично не брав. Надю оточив увагою і теплом. Дівчина розуміла, що подобається чоловікові, але серцю не накажеш, кожен день вона чекала Мітю, почувши клацання дверного замка бігла подивитися чи не він відкриває на майданчику двері, гуляючи у дворі уважно придивлялася до перехожих.

Вона була на восьмому місяці вагітності коли він приїхав, але не один.

З машини вийшла дівчина з малюком на руках, вони попрямували до квартири матері. Надя сиділа на дитячому майданчику, проводжала їх поглядом, а по щоках текли сльози. Так ось чому він залишив її.

Потім кілька разів вона зіткнулася з Мітею на майданчику, а він зробив вигляд, що не знає дівчину.

– Як же так, Олеже? – розридалася вона вдома.

– А пішли в кафе посидимо, погода чудова, прогулятися. До речі як там наша принцеса поживає? – підморгнув він.

Того вечора він зробив їй пропозицію.

– Надюш, розумію, що серце твоє зайнято іншим. Але я постараюся, щоб з часом і для мене там знайшлося місце. Я давно хотів тобі сказати, що люблю тебе. З того самого вечора, коли ми познайомилися на сходовому майданчику.

– А як же малятко, я ж чекаю дитину від іншого.

– Я прийму її і буду виховувати як рідну. Надюш, я тобі не розповідав, у мене не може бути дітей. Моя колишня дружина пішла саме з цієї причини. Ми жили в шлюбі десять років. І я її розумію.

Надя ніжно погладила руку Олега.

– Я згодна. Ой, – схопилася вона за живіт – здається починається.

Оленка народилася міцною, здоровою рано вранці наступного дня. Олег був щасливий, приходив під вікна пологового будинку, всі п’ять днів, поки Надя лежала з донькою там, і кричав напевно голосніше всіх щасливих батьків, про те як він любити своїх дівчаток.

Ось вже п’ять років Надя і Олег щасливі в шлюбі, підростає донька, маленька принцеса. Частенько в гості приїжджає дідусь, він дуже любить малу , і дуже радію за доньку, як би не складалася її доля, він завжди підтримував і бажав їй щастя!

А Мітя з дружиною з’їхав з квартири матері, подейкують, що не довго прожили молоді, але це вже зовсім інша історія.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

7 + 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh