Пірнання в ополонці на Водохреща – це не тільки дешеве позерство, але і нав’язана російська псевдотрадиція, якої ніколи у нас не було. Про це у своєму блозі пише телеведучий Остап Дроздов. За його словами, поціновувачам «традицій російського світу» серед політиків він би порадив дещо по-іншому експортувати в світ. А саме: показати вміння «вирішувати» питання, запихати своїх неуків в університети, на кожних виборах вкидати потрібні бюлетені, жити на одну зарплату держслужбовця, девальвувати свою валюту в 5 разів, вестися на клоунів у політиці.
Остап зазначає – який сенс співати осанну Томосу – і далі святкувати разом із кірілом і путіним Різдво 7 січня, а також влаштовувати “другий-третій-четвертий” святвечір? Нам треба припиняти цю шизофренію і називати її “споконвічною традицією”. Бо насправді все, що я вже котрий рік спостерігаю в січні-місяці – це сліпе святкування своєї приналежності до русского міра.
Мені доводилося чути це від дуже навіть притомних людей – буцімто, міжгалактична місія України (найбіднішої країни Європи) – привнести в Європу свої традиційні цінності. У це справді вірять люди – ніби ми маємо Європу навчити колядувати до середини лютого, паралізувати пів-січня й демонструвати зайву вагу 19 січня.
Так звані “традиційні цінності” (а по суті – українізована версія русского міра), виявляється, має нести народ, який (очима європейця) закакав найродючіші чорноземи в світі, конвейєром штампує емігрантів, саботує будь-яку реформу, славиться дешевим секс-туризмом і є чемпіоном із помилок на виборах.
Поціновувачам “традицій русского міра” я би порадив дещо інше експортувати у світ. А саме: вміння «рішати» питання, запихати своїх неуків в університети, на кожних виборах вкидати потрібні бюлетені, жити на одну зарплату держслужбовця, девальвувати свою валюту в 5 разів, вестися на клоунів у політиці.
Найгірше те, що про “традиційні цінності” говорить суспільство, яке не забезпечує інвалідів елементарними пандусами, убиває бездомних собак у дідівський спосіб, змалечку націлює своїх дітей працювати в податковій і митниці, ходить до сповіді перед Паскою, придумало пісний майонез, практикує невинний побутовий антисемітизм і переконане, що звертатися до психолога – це ганьба, треба терпіти чоловіка-садиста заради дітей, геїв треба лікувати, носити яйця і сметану священикові, будуватися без документів, темношкірих називати неграми і кожного, хто до 30 років без обручки, плескати по плечу: коли ти сі нарешті вжениш?
Традиції бувають гарні і страшні, веселі і потворні, мотиваційні і образливі, мудрі і дурноваті, красиві й жахливі. актуальні й допотопні. Робити з них фетиш – сумнівна цінність.
Традиція вимагає глибокого розуміння свого кореня, передісторії і семантики. Окрім селфі – чим керуються 19-січневі моржі хренові, скажіть мені? Окрім вірності москві – чим керуються апологети 7 січня?
А я б хотів, аби в моїй країні традиційними цінностями стало не пірнання в холодну воду в унісон із москалями, а прості й чудові речі: пандуси, інклюзивна освіта, повага до людської індивідуальності, культ прав людини, мандрівки світом, відірваність держави від церкви і щоденне примикання до європейського простору, а не путінського. І тоді не виникатиме потреби доводити свою українськість у дикий водний спосіб.
