Хочемо вам розказати історію українського воїна Валерія Ананьєва. По факту його можна порівняти з Джоном Маккейном, який проживає тут і зараз. Порівнюючи його з Парасюком і Семенченком, які борються з гумконвоямі в тилу і депутатами у ВР, розумію, що їх потрібно поміняти місцями.
Україна тут, у цій пом’ятій машині з дитячими малюнками, пожитками, простреленою в декількох місцях бронею. А на броні сидить безжурний Валера Ананьїв і їсть недороблену тушонку, на якій посередники заробили мільйони. Просто прочитайте його щоденник до кінця і подивіться відео :
“Весь тиждень з ранку до вечора ремонтував свою машину. Навідник займався вежею, а я ходовою частиною. У той день я тільки встиг встановити ТНВД на БМД. До цих пір лаюся матом на того солдата, після якого мені довелося знімати і заново його встановлювати, коли дивлюся на шрам на своїй руці, який я отримав зриваючи гайку на двигуні. Так от, десь в обід нам сказали що ми переїжджаємо з Дебальцевого на нове місце дислокації.
Ну, ми зібрали всі свої речі і завантажили їх на машину, між бортами і протикомулятивними сітками. Тоді вони ще були цілими на моїй машині. Їхали ми як цигани, речей була ціла гора, багато чого довелося залишити.
Виїхали ми рано вранці, ще до світанку, і кілька годин шляху ми дійсно думали що ми їдемо просто на нове місце дислокації. Тільки пізніше в цей день ми дізналися куди і навіщо ми їхали насправді.
Їхали ми вздовж асфальтованих доріг, по полях.
Мій екіпаж їхав другим у колоні, і коли проїжджаючи чергове поле, по броні почали стукати кулі, я подумав що ми потрапили в засідку. Я не знав тоді ще що нас навмисно вели на блокпост сепаретистів, і ось почався бій. Піхота, танки, артилерія. У той момент, нам навіть в якійсь мірі подобалося, напевно через адреналін. Кожен раз коли біля нас, або по нас щось вибухало, ми навіть сміялися.
Піхота спішилася, зі мною в машині залишилися кулеметник і навідник, і ми усім екіпажем, в шість стовбурів, почали розстрілювати позиції сепаратистів – піхота сипала з підствольників, машина стріляла з кулеметів і гармати.
Я не зміг ідентифікувати все те, з чого стріляли по нас, але машину після бою ми ремонтували три дні.
Як на зло, прямо під час бою, сталася поломка в машин я переліз до відділення десанту, і під дзвінкі звуки почав з’ясовувати в чому справа. Знайшов проблему, щось якось підкрутив, і ми знову на ходу. На правому борту почали горіти речі і сумки з боєприпасами, а за кілька днів до цього нам якраз Анжела Мамарева і Анна Сандалова з черговою посилкою передала два вогнегасники, вони виявилися дуже до речі і вогонь ми загасили раніше ніж встигли вибухнути ВОГі (осколкові гранати для підствольного гранатомета), яких в сумці було кілька десятків.
У екіпажу, що попереду вже був один поранений. До них під’їхав мед. БТР і евакуював його.
Щось здорово вдарило в броню, і мене трухануло так, що я вдарився головою об шматок металу в машині, голову мою врятувала каска яку за кілька днів до цього мені подарувала дівчинка з Києва, Ольга Олександрівська ніколи не втомлюся її дякувати)) Не уявляю що було б з моєю головою якби не вона, здирав би я напевно свій скальп зі своєї ж машини, каску я отримав саме в тій же посилці з Києва що і вогнегасники, тоді ж мені передали і мій бронежилет в якому я тоді вступив в бій і воював ще три місяці після цього.
Хлопця з мого екіпажу контузило.
Коли ми вибудували заново колону що б їхати далі, в сторону Вуглегірська, на взятому нами блок-посту вже була нац.гвардія. Я покликав одного з них, дав телефон, і попросив сфотографувати нас … і цей хлопець запам’ятав наші брудні в сажі пики на нашому пом’ятому Танчику …
Це була тільки перша половина довгого дня, далі нас чекав Вуглегірськ. Багато хороших хлопців не пережили цей день.
Якщо комусь цікаво, то розповісти можу ще багато про що, це був один нещасний блок-пост, а були ще Ізюм, Краматорськ, Шахтарськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Жданівка, Комунар, Нижня Кринка і в деяких з цих місць було набагато страшніше.
Написав я це на прохання і через збурення деяких моїх товаришів з приводу того, що нам дуже часто, поки ми були на Донбасі, розповідали по телефону, що в новинах показували як нацгвардія взяла якесь місто або блок-пост, хоча насправді, це ми там бруднили свої руки, ми проливали кров, ми брали гріх на душу, і втрачали друзів.
Ст. л-т Чигринов – один з кращих людей що я зустрічав у своєму житті. Він перший привітав мене в той день коли я вийшов цілий з цього бою. Після короткого перепочинку він далі попрямував з батальйоном в Вуглегірськ. У другій половині дня його не стало. У той день загинуло багато хороших хлопців.
Блокпост біля Вуглегірська
Підїзд до Вуглегірська. Бійці дають бій.
Фото
