“Сумний був той Святий Вечір в 46 році”. Минуло буквально кілька місяців як ми співали цю колядку, проймаючись духом тієї різдвяної трагедії, що відбувалася на наших землях, а вже й до цьогорічних пасхальних свят теж хочеться адресувати майже ці ж самі слова: “сумна у нас Пасха в 20 році”.
Так, поза всяким сумнівом, нам не доводиться терпіти й дещиці того, що відчувало покоління на долю якого випало жити в часи найбільшого розвою епідемії більшовицької зарази, але й нині, пандемія коронавірусу приносить у наші родини відчуття тривоги та страху за власне здоров’я та здоров’я своїх рідних. А деякі сім’ї відчули й дихання пошесті у своїх домівках, лікарні переповнені хворими, дехто вже й втратив своїх близьких, де тут до радості свята?
Але маємо пам’ятати, що які би труднощі і тягарі на душі і тілі ми б не переносили це все тимчасово. Певна річ, ми не знаємо достовірних причин які викликали поширення цієї пошесті у світі, але разом з тим, кожен із нас підсвідомо розуміє, що світ зарвався супроти Бога. Що особливо в останні роки, залишаючись позірними християнами, ми вперто проганяли його зі свого життя. “Я краще знаю, що мені потрібно, я краще знаю як мені треба жити, не треба лізти в моє життя я розберуся в ньому сам.” І в дійсності, багато хто, сам давав собі доброї ради. Давав, допоки маленький, навіть не те, що мізерний, а мікроскопічний вірус, який на кінчику голки може міститися тисячами, не навів жаху на цілий світ зі всім його сучасним науково-технічним потенціалом. І той могутній та сильний, що високо піднімав над цілим світом, свій портфель з атомною кнопкою, в одну хвилину виявився беззбройним та незахищеним перед нікчемною біологічною формою, яку, в принципі, можна перемогти і шматочком мила.
Ось такий парадокс нашого існування. Щось подібне до християнства: “ Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло.” (1 Кор. 1. 27-29) І нині, Страсної П’ятниці, ми відзначаємо цю найдивовижнішу перемогу через смерть над смертю і проминуть ще раховані години і ми з вами будемо співати радісний гімн на її честь “Христос Воскрес із мертвих смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував!” шкода тільки, дуже шкода, що наші храми в цей будуть порожні.
Ті, що в гробах це не тільки ті хто помер фізично, в духовних гробах перебувають і мертві душею. Та Христове Воскресіння дарує надію кожному. На ньому все християнство збудоване, бо як писав апостол Павло: “якщо Христос не воскрес – даремна наша проповідь, даремна наша віра”.
Якою б довгою і важкою не була ніч, вона закінчиться. Якою б страшною і грізною не виглядала дощова чи снігова хмара, частина опадів випаде на землю, а хмара гонима вітрами піде дальше і на небі знову з’явиться сонце. Страсна П’ятниця це трагедія в житті як Сина Чоловічого, так і в житті кожної віруючої людини. Але б якою важкою вона не була, вона проминула, після неї настала Велика Субота, а потім і неділя Воскресіння.
Тому і в нашому житті все перейде. Повіє холодним вітром, дощем, може й градом, але потім цей же вітер розвіє хмари і засвітить тепле сонце яке натхне нас до нового, чергового етапу нашого життя.
Як писав Степан Руданський:
“Зерно поспіє,
Обіллє золотом поля,
І потече ізнову медом
І молоком свята земля.
І все мине, що гірко було,
Настануть дивнії роки; ”
