Воскресіння змінило все. Наші уявлення про людину, про її земне життя, наші уявлення про життя після смерті і наші уявлення про смерть як таку
Предстоятель УГКЦ Блаженіший Святослав Шевчук вітаючи з Великоднем сказав: “Це свято Христового Воскресіння гоорить усім нам, що наші муки, наші стражданя, наші болі, наші труднощі – не є вічними. Вічним є життя у Воскресінні. Це свято перемоги. Свято, коли життя перемагає смерть… Бажаю, щоб це свято стало святом переміни наших сліз на радість! Нехай воскреслий Христос завітає до кожного з нас: до кожного, хто лежить у своєму замкненому гробі, у своїй шкаралупі, можливо, боячись вийти назовні і змінити світ на краще”.
Напередодні кожного релігійного свята політики стають особливо релігіозними. Тим більше зараз, за рік до виборів. Навіть змагалися між собою: хто більше пасок на фронт передасть, хто більше партійної символіки на цих пасках намалює. Як ви до такого ставитеся? Чи можна використовувати релігійні почуття людей у партійній агітації?
Ми до цього ставимося, м`яко кажучи, негативно. Бо християнська віра, релігійне життя людини не може бути інструментом досягнення якоїсь земної цілі. Для християнина віра в Бога – це не засіб, це мета. Це та мета, до якої ми прямуємо. До воскресіння, навіть через труднощі і страждання. А деякі політики намагаються інструменталізувати символи і виникає відчуття, що він недостатньо поінформований, з чим він має справу.
Мені дуже шкода тих політиків, які називають себе християнами лише раз на чотири роки, коли потрібно прийти на вибори. А пізніше, коли вибори закінчилися, забувають про всі правила, всі моральні засади, всі обіцянки, які вони давали.
Я думаю, що найбільшою хворобою нашого політичного бомонду є популізм, відсутність відповідальності за свої слова і за свої вчинки. Якщо політики намагається інструменталізувати найсвятіші почуття, то він не завагається інструменталізувати будь-кого з нас.
Державний муж, політик має прийти до того,аби послужити. Якщо хтось з ним завітає до церкви у Чистий Четвер, він побачить, як головуючий священник умиває ноги своїм підлеглим. Це цей жест, який вчинив Ісус Христос на Тайній Вечері, кажучи: “Князі і правителі утискають народи, а серед вас хай так не буде. Хто хоче бути великим, хай буде останнім. А хто хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Отже, перш ніж думати про політичну кар’єру, я би просив, аби всі задумалися над тими словами Ісуса Христа, і йшли служити народові, а не використовувати його для власного збагачення, або власної політичної мети.
Чи може Церква брати участь у політиці, бо всі останні соціологічні опитування показують, що українці найбільше довіряють Церкві і Армії? І навіть є жарт про ідеальний український Уряд, де були б Ви, Філарет і міністр оборони Полторак.
Очевидно, що церква не може братти участь у політичному процесі, чи підтримувати якусь одну партію чи певного кандидата. Хоча до мене часто приходять різні особи і питають: “А кого ви підтримаєте на виборах?”. Моя відповідь така: “Ми не підтримуємо а ні партії, а ні певних особистостей. Але ми підтримуємо певні цінності, певні засади. І вчимо наших людей дуже критично ставитися до всіх тих, хто хоче завоювати довіру у виборців, і слухати уважно, які цінності пропагують і беруть на себе відповідальність втілювати у життя нашої країни”.
Очевидно: якщо політична сила дійсно пропагує християнські цінності – зокрема сімейні, така сила буде мати підтримку серед віруючих людей. Отож, ми ніколи не будемо говорити, за кого голосувати, бо це було б зневагою до наших людей. Але ми будемо працювати над сумлінням наших виборців. Аби воно було настільки чутливе, здорове і відповідальне, щоб люди самі могли, без нашої вказівки, зробити правильний вибір під час виборчих подій, які на нас очікують.
А що треба доносити людям, щоб вони обирали розум і серце, а не гречку?
Треба розуміти, що момент виборів – це надзвичайно відповідальний момент у житті цілого суспільства, не тільки політиків. Ми знаємо, що у нас в Конституції записано: джерелом влади є український народ. І момент виборів – це момент делегування цієї влади конкретним особам чи політичним силам. Якщо ми в момент виборів будемо продавати свої голоси, чи ми будемо керуватися корисливими цілями, а не чесним і сумлінним волевиявленням, ми тоді чинимо корупцію, ми фактично нищимо нашу державу.
Ми так часто нарікаємо на корупціонерів при владі, але якщо ми будемо голосувати за гречку, або будемо брати участь у проплачених мітингах, – словом, будемо торгувати своїм вибором і своїм сумлінням, це означатиме, що ми не будемо відрізнятися від тих корупціонерів при владі, яким ми звикли так засуджувати. Тому я би просив усіх людей, усіх громадян України дуже відповідно віднестися до свого громадянського обов’язку – участі у виборах. І дуже відповідально віддавати свій голос, і не продавати свої голоси, тому що тоді ми торгуємо собою і торгуємо Україною. До того ж, якщо ми будемо нечесно поступати, то до влади прийдуть корупціонери, які потім заберуть сторицею все те, що вони вам нібито дали.
Яким має бути священник, під час тих складних часів, які переживає Україна – часів війни, становлення демократії? Бо зараз є приклади позитивні, коли священник служить віддано, волонтерить, а є приклади, коли священники їздять на дорогих машинах, і їх не дуже турбує духовне зростання громадян країни.
Моя відповідь така: він має жити зі своїм народом, і житти так, як живе його народ. Папа Франциск про цю істину говорить так: “Пастир має мати той самий запах, який мають його овечки”. А якщо хтось зі священників з презирством ставиться до свого народу, а є і такі, чи намагається копіювати стиль життя олігархів, такий священик буде викликати огиду, відразу у нашого народу. Я би дуже не хотів, щоб такими священиками були пастирі української греко-католицької церкви.
Тому, “Бути зі своїм народом” сьогодні має дуже широке і глибоке значення. Це бути там, де народ страждає. От ви згадали про наших капеланів, але важливо бути і там, де люди страждають від всяких соціальних негараздів, де живуть люди, які повернулися з фронту і їм іноді нелегко інтегруватися назад у мирне життя. Тобто, Душ пастир – це той, хто супроводжує своїх людей в різних обставинах їхнього життя.
Як ви ставитеся до загравання з ворогом, яким є Російська Федерація? Зараз багато випадків, коли саме священики, частіше – Московського патріархату, у своїх храмах кажуть, приміром, що Крим належить Росії. І люди виходять з цих храмів і несуть далі те, що їм сказали пастирі. Як ставитися до ворога, не порушуючи християнських цінностей?
По-перше, потрібно говорити правду. Якщо хтось кривить душею і видає бажане за дійсне, то він не правдоборець. Війна, яку зараз веде український народ, давно названа гібридною. Тобто вона ведеться не тільки зброєю, не тільки за допомогою економічних важелів впливу, вона ведеться і дезінформацією. І коли йдеться про таке загравання із ворогом, це скоріше заграванні із правдою. А це є буде небезпечно. Пророк Ісая каже: “Горе тим, які неправду правдою називають!”. Я думаю, що наші люди дуже чітко відчувають, хто з публічних осіб і навіть священнослужителів, каже правду, а хто – м`яко кажучи, кривить душею. Наше суспільство починає дозрівати, бути зрілим.
Друга засада: важливо вміти служити людині, служити Богові, але людині теж. Ми, як християни, намагаємося послужити тим, хто в потребі. Бо відчуваємо в страждаючій людині реально присутнього нашого Бога. Сам Христос сказав своїм учням: “Те, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили”. І дуже часто голос нашого Бога, тієї істини, лунає через обставини, і ті болі і страждання, в яким знаходяться наші люди.
Отож, абсолютно не зважати на них, не відчувати, і зневажати людей, які опинилися в таких – це неприпустимо. Хоча, нажаль, ми мали такі випадки. Як от приклад з відспівуванням цього хлопчика в Запоріжжі, чи коли через релігійний мотив відмовляють у похованні нашому героєві, який загинув в зоні АТО. Як каже Христос: “Як ті замовкнуть, то каміння кричатимуть!”. Але потрібно щире ставлення до людей, аби пробачити, що коїться коло нас.
Якщо йдеться про християнські відчуття, про християнське інтерпретування тієї дійсності, в якій ми живемо, то треба молитися за свою країну. Бо молитва – це вияв власного патріотизму. Бо патріот – це той, хто любить свою Батьківщину, любить батька, матір. Тому я заохочую всіх молитися за Україну і за її героїв. Ми зараз схожі на спринтерів, бо ми біжимо давно, виборюючи незалежність нашої країни. А спринтери, бігаючи на короткі дистанції, змучуються бігти довго. А наша боротьба непроста і довга. Звідки ж нам черпати сили? Черпаємо їх з нашого особистого спілкування з Богом.
Якщо ми заговорили про втому українців, скажіть: останнім часом шириться теза про мир будь-якою ціною. Як ви думаєте, на які компроміси не треба іти?
Поняття миру включає в себе дві істини: мир має бути справжнім, і мир має бути справедливий. Якщо немає справедливості, миру не буде. Якщо немає істини, немає правди, то теж не буде. Коли кажуть: мир за всяку ціну – це означає – відмовитися від власної перемоги.
Мир за всяку ціну може означати – перестаньте боротися, станьте рабами. От ми під час посту згадували Старий Заповіт. І там Моісей хотів визволити свій народ з єгипетського рабства. Але не було так просто. Відкривалася дорога, але багато хто думав : “А, може не треба іти, може треба повернути назад, там було ситніше. Давайте ми відмовимося від своєї свободи, повернемося назад за для шматка смаженого м`яса”. Тобто – давайте продамо свою свободу за дочасні вигоди. Коли хтось думає, що він може віддати свою свободу за для того, щоби отримати спокій, він зречеться одного і втратить інше.
