Лише варто було заплющити очі – і дивне відчуття огортало у цьому, вже відносно давньому бойківському храмі: ніби навколо не буденні сучасники, вбрані в звиклу фабричну одіж (хіба що в міру прикрашену усталеними однотипними вишиванками), але – мовби з фільму Параджанова – тут, поряд з тобою, перед архаїчним Неньом-Творцем гірських пралісів та проваль предстоять ті прадавні колористичні постаті мешканців українських Карпат.
Дивне відчуття… Бо у цих постатях на перший погляд нічим непримітних селян та гостей Гребенова, припорошених буденними клопотами нинішнього сірого світу, мимохіть проблискували славні Петро Конашевич-Сагайдачний і Юрій-Франц Кульчицький, Іван Франко і Михайло Вербицький, нескорені січовики і повстанці, виринала не середньостатистична маса аморфного населення, але індивідуальності, які, попри гніт теперішньої соціальної і політично-воєнної невизначеності, все ж залишаються родючим українським ґрунтом, що й надалі з подостатком зроджуватиме нових мистців і науковців, особистостей працьовитих і тямущих, які ще не раз прославлять свій край.
Дивне відчуття… Бо раптом у голосі Самбірсько-Дрогобицького єпарха вчувалась батьківська мова Святоюрського владики Андрея. Важко сказати, що навіювало ці відчуття: можливо, неземна краса гірських пейзажів Гребенова; можливо, давалася взнаки просвітницька місія прослави праведного Андрея Шептицького, з якою ось уже другий рік мандрує Галичиною Громадська рада «Святий Юр», і те, що дев’ятдесят літ тому новозбудований місцевий храм був посвячений саме Митрополитом Шептицьким, а ще, можливо, призабута алюзія якихось давніх почувань.
Цього дня випало свято верховних апостолів Петра і Павла, і Церква читала Друге послання Павла до коринтян, де, зокрема, сказано: «…собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами» [2 Кор. 12:5]. Як важко, але як водночас й просто зрозуміти це глибинне переконання Павла, що стало його сутністю. Наочний приклад сучасних часів маємо ми, українці, яким і хвалимось (у доброму розумінні цього слова) перед усім цивілізованим світом: це Андрей Шептицький. Чи багато з молодих талановитих людей на гребені успіху і слави, маючи захоплюючі дух перспективи блискучої світської кар’єри, будучи паном становища, в барвисті й безтурботні юнацькі роки, добровільно, з власного переконання (сутності) упослідили себе до рівня раба – і все життя, до останнього подиху, віддали на служіння найменшим світу цього.
Хто-бо з тодішніх політичних, церковних чи інтелектуальних діячів Європи та світу наважився кинути в обличчя вождів Райху християнське – «не вбивай»; хто-бо з тодішніх (зрештою, і теперішніх) мільйонерів і мільярдерів віддав усе, до найменшої крихти, бідним та упослідженим, а сам в убожестві, пості й молитві офірував своє життя задля спасіння рідного народу та своєї пастви і закінчив земне служіння (і це – оперуючи колосальними коштами!) у старенькій поцерованій (полатаній) монашій рясі. Хто-бо із земних зумів так наблизитись до Бога, щоби на десятки-сотні літ зміг випередити свій ідеологічно, політично та конфесійно розсварений час і в дусі Христової Правди та Любові звернутись до усього світу з молитвою-благанням єднання в Господі: «щоби всі були одно». Як правдивий і нетлінний скарб, праведний Андрей глибоко у серці заховав духовну перлину Христа, що «сила Моя здійснюється в немочі» і вчинив за словом апостола Павла: «Буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» [2 Кор. 12:9]. Неміччю Христос переміг неправду й смерть; неміччю Андрей Шептицький переміг нездоланні обставини свого часу і перемагає сьогоднішніх недругів Церкви і нації.
Свято в Гребенові було присвячене ювілею побудови та освячення Митрополитом Андреєм нового величного храму. Божественну Літургію відслужив єпископ Самбірсько-Дрогобицький Ярослав Приріз. З вітальним словом до присутніх звертались поет Ігор Калинець, громадські діячі Ореслава Хомик, Роман Знак та інші. І, звісно, яке свято в Україні без концерту, що його власними силами, проте на достатньо високому художньому рівні, підготували мешканці реґіону. Із гостей на сцені виступили хор «Dominus» храму «Собору Івана Хрестителя» у Львові та член святоюрської громади, співачка і композитор Ірина Пелішко. А домінантою свята стало посвячення меморіальної таблиці Митрополитові Андрею Шептицькому як знак глибокої вдячності і невмирущої пам’яті бойківчан про свого владику і батька.
Участь у гребенівських святкуваннях була однією із завершальних акцій Громадської ради «Святий Юр» сезону 2016-2017 років. Очевидно, необхідно провести аналіз, виокремити позитивні напрацювання, щоби і в подальшому їх використовувати, а також і прорахунки, які завжди є у кожній справі. Та вже тепер можна зазначити, що найбільшою «організаційною» трудністю було давати оцінку підготованих дитячих праць.
Критерії, за якими проводиться відбір кращих робіт, ще потребують доопрацювання та уніфікації. Не раз в одній секції членам журі хотілося дати одночасно два, а то й три перших місця – і тільки жорсткий регламент не дозволяв цього зробити. Для прикладу на пам’яті ще свіжа робота дівчинки з Дубна Олі Кононової, яка надзвичайно ґрунтовно опрацювала досвід економічного спадку Митрополита для розвитку сучасної української держави, і лише вимога обрати тільки одну роботу в секції не дала можливості відзначити цю, направду, чудову працю.
Завершальним акордом вивчення і прослави праведного Митрополита буде Свято української молоді з Андреєм Шептицьким у суботу 29 липня на площі перед собором святого Юра, на яке організатори запрошують усіх львів’ян та гостей міста. У програмі буде чимало цікавих заходів, які стануть справжнім тріумфом української ідентичності.
