22 липня доля на півгодини закинула мене у Слов’янськ – завозили гуманітарку. Детально обдивитися місто часу не було, бо машина, до якої я була прив’язана, мусила їхати.
Але все, що встигли побачити – звичайні вулиці звичайного міста, з автівками, перехожими, дітьми і громадським транспортом – я знімала на відео. Де-не-де, якщо дуже добре придивитися, можна побачити розбиті вікна у будинках.
Міліціонер-ДАІшник розповів нам, що коли вони в’їхали у Слов’янськ – одразу після того, як звідти пішли бойовики – не було в кого спитати дорогу, бо місто було як вимерле, усі мешканці з нього розбіглися. Десь за тиждень стали активно повертатися назад. Зараз їх ще малувато на вулицях, але кількість активно зростає.
Якщо ми хочемо побачити сліди боїв, сказав міліціонер, то треба їхати на Семенівку, до підірваного моста. Ось там справді видно. Ще – на ціле місто є кілька пошкоджених будинків там, де були барикади бойовиків.
Я не особливо шкодую, що не було часу подивитися ті будинки – більше про те, що не було змоги поспілкуватися з місцевими. Цікаво, що в них у головах зараз, чи почали щось розуміти.
