Інтерв‘ю зі Станіславом та Людмилою Ґріґель з нагоди 40-ї річниці обрання св. Івана Павла на Папський престіл.
Коли сорок років тому з балкону базиліки святого Петра пролунало «Habemus Papa», світ ще не підозрював, що 264 намісник ап. Петра переживе 26 років понтифікату, котрий змінить обличчя Церкви. Не мине й шести років після смерті Івана Павла ІІ, як його проголосять Блаженним, а 2014 року – зарахують до лику святих. Про святого Івана Павла ІІ легоко читати і захоплюватися його подвигами. А от бути багатолітніми друзями і свідками його канонізації? Про те, як це було, згадують професори Папського богословського інституту Івана Павла II (Рим), подружжя Людмила і Станіслав Ґріґель.
«Немає нічого прекраснішого, як бути знаряддям в руках Божих»
За життя Івана Павла ІІ Ви усвідомлювали собі, що поряд з Вами – святий?
Станіслав. Я й гадки не мав, що буду свідком канонізації Івана Павла ІІ. Так, я знав, що це дуже добра, дуже глибока людина, але щойно під кінець життя Святішого отця, спостерігаючи за тим як він терпів, мені й спало на думку, що це святий чоловік. Терпіння для нього було чимось нормальним. Якось після замаху на його життя 1981 року, св. Іван Павло ІІ сказав, що Господь Бог в жахливий спосіб ним послужився, але, додав при цьому, що немає нічого прекраснішого, головно для священика, як бути знаряддям в руках Божих. З таким внутрішнім спокоєм може сказати лише людина глибоко з’єднана з Богом. Так, кожен з нас може це повторити, але це не буде одне і теж.
Людмила. Я помічала його тісний зв’язок з Богом. Коли Іван Павло ІІ перебував на молитві цей зв’язок здавався містичним. Образ, котрий закарбувався мені в пам’яті і котрий є свідченням його святості, це було терпіння в часі його останньої Хресної дороги в Колізеї 2005 року. Якщо пригадуєте, час від часу були прямі телевізійні включення з каплиці, у яких видно було, що Папа дуже терпить і водночас дуже міцно пригортається до хреста. Для мене це було найбільшим зовнішнім доказом його глибокого внутрішнього контакту з Ісусом Христом.
Як тепер складаються Ваші взаємини зі святим Іваном Павлом ІІ?
Людмила. Щодня молимось і просимо, аби опікувався нашими дітьми, онуками, нашим Папським богословським інститутом Івана Павла ІІ – усе йому довіряємо і знаємо, що напевно буде заступатися за нас перед Богом. Йому ж так залежало на родині, на інституті, котрий покликав до життя. Маємо чимало друзів, котрі моляться, випрошуючи його заступництва. Кілька років тому померла наша приятелька у досить таки молодому віці. Їй діагностували рак легень на дуже пізніх стадіях. І вона свідчила про те, що завжди молилася до Івана Павла ІІ, і завдяки її молитві народився онук, який, за прогнозами лікарів, не міг прийти у світ. Вона постійно дякувала Святішому Отцеві за народження цієї дитини. Коли ж ця жінка захворіла, сестри-монахині порадили занести їй реліквії св. Івана Павла ІІ. Щовечора вона повторювала: «Іване-Павле ІІ, подбай про мене!». Потім ховала під подушку реліквії, спокійно засинала і відійшла до вічності у великому мирі. Дивлячись на те, як переживали цю смерть її рідні, відчувалася чиясь невидима дія. Так, ми молилися про чудо, але було інше чудо. Наприклад, її дочка, котрій знову підтвердили безпліддя, вирішила усиновити дитину. Думаю, це акт, котрий св. Іван Павло ІІ напевно підтримує.
«Церква, на думку Івана Павла ІІ, потребує католицького фемінізму»
Яку найважливішу лекцію для подружжя дав світові Іван Павло ІІ в часі свого життя?
Станіслав. Богослов’я тіла і ставлення до жінки – це великий прорив в житті Церкви і в науці Івана Павла ІІ щодо подружжя. Думаю, все ж першим переломним моментом у його філософській і богословській думці є звернення уваги на важливість присутності жінки в Церкві і суспільстві. Це чи не одна з найважливіших речей, котру вніс Іван Павло ІІ до традиції Церкви. Так, це було у Євангелії, адже Ісус неустанно віддавав шану жінкам. Натомість в церковній традиції домінувала монастична візія жінки. Іван Павло ІІ показав усю красу жінки, котра є нічим іншим як першою брамою до іншого, кращого світу.
Людмила. Церква, на думку Івана Павла ІІ, потребує католицького фемінізму у відповідь на фемінізм світський. У цьому напрямку почало розвиватися чимало рухів натхнених наукою Івана Павла ІІ, як ото в «Обороні життя». Він був першим Папою, котрий написав листа до жінок і виголосив його в часі молитви «Ангел Господній». Його повага до жінок проявлялася у манерах і жестах, не лише в науці. Для нього, наприклад, не було проблемою, публічно з належною пошаною поцілувати жінку. Чогось такого не було в середовищі священиків, тим паче серед Пап.
Конкретно у вашому подружньому житті як втілилася ця наука?
Вже сама атмосфера перебування Івана Павла ІІ з подружжями по-особливому впливала на них і продовжує впливати. Зауважуємо, що подружні пари, котрі підтримували з ним контакт живуть добре – взаємини між чоловіком і дружиною складаються нормально, що для інших, можливо, є чимось ненормальним. Для нас же очевидно, що чоловік приклоняється перед жінко і навпаки.
Жінка часто сварить мене через брак порядку на письмовому столі. Але вже як вона наведе порядок, я нічого не можу знайти, бо у мене «свій порядок». Хоча дружина вже якось призвичаїлася до мого «порядку» і до свого терпіння через це (усміхається).
Людмила. (усміхаючись) Кожен несе свій хрест у подружжі.
Станіслав. Отож-бо, прийняти іншого таким, яким він є!
Людмила. У загальному вченні Івана Павла ІІ щодо любові і відповідальності немає конкретних рецептів щодо життя. Святіший Отець, радше, говорить про те як любити, як поважати другу особу. У цьому й сила його вчення і водночас легкість реалізації, а вже кожен віднаходить щось своє в найглибших закапелках душі і серця. Завдяки йому ми відкривали для себе, що є щось таке як краса любові, краса тіла, котре треба шанувати і теж адорувати.
«Достосуватися до правди тіла другої особи»
Краса тіла?.. Чому саме тіло заслуговує на таку увагу?
Станіслав. Мова тіла. Це гарна річ, котрої навчав Іван Павло ІІ. Чоловік повинен розуміти мову тіла жінки, а жінка повинна розуміти те, що промовляє до неї тіло чоловіка. Бо тіло має свою мову, яку слід пізнати. Не можна його трактувати як об’єкт. Варто відкритись на тіло, прийняти його таким, яким воно є. Для цього треба пізнати тіло і шанувати його. Статеве співжиття полягає в тому, аби подруги взаємно розуміли свої тіла, особливо, щоб чоловік зрозумів тіло жінки, відчув таємницю її краси, а відтак – мав би жити і діяти у світлі, що променить з тієї таємниці тіла жінки. Це є суттєвим для подружнього співжиття і взагалі для подружнього життя.
Але сьогодні світ пропонує іншу модель поведінки?
Станіслав. Сьогодні чоловіки не розуміють і не хочуть пізнавати тіло жінки, нав’язують своє бачення жіночого і тому трактують його як інструмент. Якщо жіноче тіло не функціонує згідно з технічних критеріїв чоловіка, тоді «до побачення». Це ж треба трішки приклонитися перед тим тілом. Думаю, що споглядання тіла Христового, передусім на хресті чи в гробі, допомагає, особливо чоловікові, зрозуміти правду про тіло жінки. Бо це є певна правда, яку слід прийняти, до якої слід достосуватися. І в цьому полягає адекватна антропологія Івана Павла ІІ – достосуватися до правди тіла другої особи.
Дуже часто святими проголошують монахів чи монахинь. Невже бракує святих подружь?
Станіслав. Думаю, їх не бракує. Святі подружжя є. От тільки люди церкви не вміють їх шукати і чомусь не охоче про це говорять. Іван Павло ІІ у свій час доручив кардиналові Каміло Руїні знайти подружню пару для канонізації, бо святішому Отцеві залежало на тому. І цією парою стало подружжя Марії і Алоїза Кватроккі. Важливо теж усвідомити, що в подружжі не може бути так, що один з подругів – святий, а другий ні. Якщо ми є спільнотою, не можемо разом не прямувати до святості.
Довідка:
Станіслав Ґріґель – керівник кафедри Кароля Войтили при Папському богословському інституті подружжя та родини Івана Павла ІІ, професор філософської антропології;
Людмила Ґріґель – відома письменниця, перекладачка, авторка книг.
Подружжя Ґріґелів з юних літ належали до грона приятелів Св. Івана Павла ІІ.
Розмовляла Христина Бабій
З нагоди 40 річниці обрання св. Івана Павла на Папський престіл
Спеціально для Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни Стрийської єпархії УГКЦ
