Bell 360 або Raider X за програмою Future Attack Reconnaissance Aircraft мав замінити всі Bell OH-58D Kiowa та половину ударних AH-64 Apache
Джерело: Defence Express
Рішення Пентагону скасувати масштабну програму FARA (Future Attack Reconnaissance Aircraft) – більш ніж несподіване рішення, яке означає припинення розробки вертольотів на заміну всіх розвідувальних гелікоптерів Bell OH-58D Kiowa та половини парку ударних AH-64 Apache. Особливо, якщо враховувати те, що у неї вже було вкладено 2 млрд доларів.
При цьому проєкт скасовується на стадії вже майже завершених прототипів, бо й Sikorsky та Bell вже виробили їх “у металі” та наближались до перших польотів, чому передувала довготривала науково-технічна робота з розробки машин нового покоління. Й звісно ці напрацювання не будуть просто забуті, але про Bell 360 та Raider X об’єктивно можна вже забути.
Але, як пише The War Zone, в цілому рішення Пентагону більш ніж аргументоване та вірне через цілий ряд причин, а головне – демонструє, що у Вашингтоні переходять до іншої парадигми з огляду на реалії поля бою, а не уявлення про них.
Й першою причиною є те, що розвідувально-ударний вертоліт – не дуже й потрібний. Сам проєкт FARA мав бути замінником Bell OH-58 Kiowa, який вперше був використаний під час війни у В’єтнамі й мав роль саме розвідувальної машини, яка у версії OH-58D Kiowa Warrior максимально розвинулись за рахунок потужної оптико-прицільної станції, яка дозволяла підсвічувати цілі лазером.
Але те, що у 60-80-х роках могли лише великі пілотовані машини зараз можуть робити малі безпілотні. Як мінімум з тією самою ефективністю, а насправді – більшою, бо дешевші та дозволяють не ризикувати життям пілотів.
Водночас головною особливістю FARA була швидкість, яка й стала ключовою вимогою до нової машини, заради чого Sikorsky та Bell вдались до хитрощів. Перший зробив штовхающий гвинт, другий – використав доволі велике крило.
Але чи гарантує висока швидкість виживання на полі бою – питання насправді не зовсім очевидно. Звісно воно є складовою поняття живучості, але який конкретний відсоток – дискусійне питання, особливо коли мова все одно йде про максимум у вигляді близько 460 км/год.
А з цього випливає й наступне питання – а чи є ще сенс в ударних вертольотах. Й на це в американському виданні відповідають знову далеко не так очевидно. Бо для США все головнішим стає новий театр військових дій – Тихий океан, з його мережею островів та величезними відстанями, які не дуже підходять для вертольотів через їх обмежений бойовий радіус.
Останнє означає, що частина вертольотів на Тихому океані буде сильно обмежена у маневрі, прив’язана до точок базування та потребуватиме складної та вразливої системи логістики. Й все це нівелює будь-які зиски від таких машин.
Але для США існує ще європейський театр військових дій, на якому Україна також показала, що попри наявність у ворога значно більшої кількості ударних вертольотів їх використання вкрай обмежено. І хоча видання вказує лише на саму вразливість машин перед засобами ППО, з боку Defense Express можемо додати й те, що розвиток високоточних далекобійних ракет перетворює вертолітні майданчики на зручні та досяжні цілі. Й вкрай обмежена кількість застарілих версій ракет ATACMS по російськім вертодромам це довела.
Саме тому Future Attack Reconnaissance Aircraft й цілком логічно закрили. Що звісно не означає те, що всі напрацювання за цією програмою будуть викинуті у смітник й цілком зможуть знайти втілення в інших оборонних програмах.
