Обирати для такої місії габаритний і доволі повільний літак виглядає нелогічним, але американські військові на це мають свої резони, про що – нижче
Джерело: Defence Express
ВМС США ведуть проект під індексом E-XX по розробці нового літака на заміну E-6B на базі Boeing-707, що виконуватиме задачі TACAMO, іншими словами – забезпечуватиме зв’язок з підводними човнами – носіями МБР з ядерною зброєю.
В підсумку, як пише портал The Drive, зараз вибір упав на проект по розробці літака TACAMO на базі C-130J, який вестиме консорціум на чолі з корпорацією Northrop Grumman, до якого також будуть долучені компанії Lockheed Martin та Raytheon, Skunk Works, Crescent Systems та Long Wave. За поточними планами, контракт на поставку літаків проекту E-XX для місій TACAMO ВМС США планують дати в 2025 році, закупки та поставки готових “бортів” (мінімум 9 одиниць) мають початись в 2028 році.
Літак E-6B ВМС США для виконання задач TACAMO, зображення ілюстративне, джерело – U.S. Navy photo by Erik Hildebrandt
На перший погляд, сама ідея адаптувати для настільки специфічної місії саме транспортний C-130J виглядає приблизно так само, як підвісити атомну бомбу під “кукурузник”. Але американські військові та інженери мають свої аргументи для такого вибору, і вони виглядають насправді дуже раціональними.
Для початку – для передачі команд на свої атомні підводні човни ВМС США використовують систему зв’язку на дуже низьких частотах (VLF), основою якої є антенний кабель дуже великої протяжності, який буквально розмотується під час польоту. Основний антенний кабель має довжину 7,92 км, допоміжний – 1,2 км.
Щоб розмотати такий кабель як слід, екіпаж літака TACAMO має виконати серію крутих поворотів на дуже малій швидкості, і наскільки це насправді складно, покажуть ось такі зображення нижче:
І якщо далі міркувати з точки зору аеродинамічних характеристик, то військово-транспортний літак із турбогвинтовими двигунами тут підходить значно краще, аніж літак з реактивними двигунами на базі пасажирського лайнера.
Літак C-130J по-своєму “компактний” і водночас місткий. Це має своє значення в тому, що консорціум розробників E-XX має по суті заново розробити комплект апаратури для виконання місій TACAMO та відповідно “вписати” його в габарити літака. Бо варіант просто зняти наявну апаратуру із E-6B та “перенести” її на C-130J не працює хоча б тому, що це “залізо” працює уже на основі застарілих технологій.
Літак типу E-6B під час посадки в Ісландії, лютий 2023 року, джерело – U.S. European Command
Ну а свою чергу, замінювати наявні “літаки Судного дня” проекту E-6B американські ВМС вирішили тому, що ці “борти” відслужили вже понад 30 років, їх ресурс близький до вичерпання.
Врешті, вибір саме C-130J для задач типу TACAMO для американських ВМС – це в чомусь “повернення до витоків”. Бо в 1970-х роках для подібний місій флот США уже використовував літак на базі Hercules під індексом EC-130Q, на заміну яким через деякий час власне й прийшов вище згаданий E-6B.
EC-130Q, архівне зображення з відкритих джерел
