«СПРАВЖНІЙ ПІСТ – ЦЕ СТРИМАНІСТЬ ВІД ГНІВУ»

В часі Великого посту роздумуємо над словами Святого Василія Великого про правдивий піст, який полягає у «віддаленні від себе зла, у здержливості язика, у стриманості себе від гніву та у здавленні в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги». Як християни, прагнемо постити з користю для нашого духовного життя і знаємо зі слів святих отців, що стримуючи себе від їжі, є дуже важливо не «їсти» своїх ближніх, тобто не ранити їх своїми словами і своїм гнівом. Сьогодні, отже, роздумуємо над тим, наскільки цінним у пості стримувати себе від гніву, як про це навчає апостол Павло: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4,31-32).

Гнів – це емоція, пристрасть, якою сьогодні відзначаються чимало людей, яких можна зустріти на вулиці, в лікарні, у школі, а може, навіть, і у церкві. Гнівлива людина стає неприємною для своїх ближніх і виявляє тим свою неповагу до них. Гнів дійсно псує відносини між людьми, відганяє радість і забирає здоров’я у людини. Тамувати свій гнів є досить непросто, але існує таке золоте євангельське правило: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт 7,12). Тому, не бажаючи, щоб на нас люди виливали свій гнів, і ми стараймося гнівливо не поводитися.

Апостол Яків також закликає: «Мої улюблені брати, хай кожен буде скорий слухати, повільний говорити, нескорий до гніву, бо гнів людини не сприяє справедливості Божій» (1, 19-20). Коли Святе Письмо через своїх авторів просить людину контролювати свої емоції і особливо гнів, то означає, що людина з Божою допомогою може тримати себе в руках і не спалахувати гнівом, а боротися і стримувати себе. У Святому Письмі, однак, говориться і про той випадок у єрусалимському храмі, коли Христос, побачивши безлад, продавців і міняйлів, свій гнів показав певними вчинками: «зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями і волами, гроші міняйлі порозсипав і столи поперекидав» (Ів 2,15-16). Це був «святий» гнів чи обурення, яким проявилася ревність за Божий дім, який повинен бути домом молитви, а не торговим домом. Випадки гніву, які зустрічаємо у Святому Письмі стосуються захисту якихось цінностей чи правди, захисту певних людей, а не якихось амбіцій, впертості чи самозахисту.

Що робити християнам, які хворіють «гнівом»:

  • Коли ми помічаємо, що ми гніваємося чи коли нам ближні на це звертають увагу, то важливо визнати перед Богом, що це зло, гріх і з цього посповідатися: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже ми визнаємо гріхи наші, то – він вірний і праведний, щоб нам простити гріх наші й очистити нас від усякої неправди» (І Ів 1,8-9). Якщо людина кається за свій гріх і сповідається з нього, Бог його прощає.
  • Не чекати кінця дня і не відкладати примирення з тими, на кого ми вилляли наш гнів словами, поглядом чи жестом, а вміти упокоритися і перепроситися з нашими ближніми, з тими, хто потерпів від нашого гніву: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф 4,26).
  • Коли людина не хоче заспокоїтися і акумулює образи, то це може призвести людину до хворобливого стану – і виробити погану звичку гніватися і дратуватися. Гнівлива людина ставить себе на місце Бога і прагне відплатити за зло, а суд, як ми знаємо, належить єдиному Богові. Тому з таким станом треба терміново боротися, і спонукати себе бути лагідними у словах, поглядах і жестах: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12,21).

Правдивий піст, отже – це стриманість від гніву. Ніхто нам не дає права гніватися на ближніх своїх. Ти, брате і сестро, вмієш правдиво постити?

о. Йосафат Бойко, ВС

Приклад: притча Бруно Ферреро про гнів:

Жив собі один дуже запальний юнак. Одного разу батько дав йому мішечок із цвяхами і наказав забивати по одному цвяху в паркан, коли юнак не стримає гніву. Першого дня у ворітниці стриміло кілька десятків цвяхів. Другого тижня він вже навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем кількість цвяхів, які він забивав у ворітницю, стала зменшуватись.

Юнак зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, аніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він жодного разу не втратив самовладання. Він розповів про це батькові й той сказав, що відтепер щодня, коли хлопцеві вдасться стриматися, він може витягати по одному цвяху з ворітниці.

Йшов час, і настав день, коли він зміг сказати батькові, що у паркані не залишилось жодного цвяха. Тобі батько взяв сина за руку й підвів до паркану: «Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки дірок у ворітниці? Паркан уже ніколи не стане таким, як раніше. Коли кажеш людині щось зле, в неї залишається такий само шрам як оці дірки. І неважливо скільки разів ти після цього вибачишся — шрам залишиться».

Comments

0 comments

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

five × four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x

Вам буде цікаво

Таємниця Вервиці: захист проти злого духа

Як часто можемо почути заохочення до того, щоби молитися на вервиці, бо вона має велику ...

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh