На 8 серпня в літургійних календарях припадає спомин святого Домініка Гусмана – одного з видатних реформаторів проповідництва в Католицькій Церкві та засновника славнозвісного домініканського Ордену. У якому ж напрямку рухаються протягом останніх десятиріч спадкоємці святого отця Домініка?
Минулого року домініканці святкували ювілей, 800 років із дня заснування Ордену Проповідників – саме таку офіційну назву має ця чернеча спільнота. Від початку місія братів полягала у «проповіді та спасінні душ» (ст. ІІ Основної Конституції). Особливість Ордену – структура його керівництва, «основою якої є органічна та впорядкована участь усіх елементів у реалізації властивої для Ордену мети. […] Нашу керівну структуру можна визначити як свого роду спільноту, [яка] сприяє розвиткові Ордену та його повному самоконтролю» (ст. VII Основної Конституції). Утім, дотримання спільнотно-демократичних процедур у формуванні орденських органів влади передбачає й повагу до владних повноважень настоятелів: «Слухайтеся вашого настоятеля, як отця, з усією відповідною пошаною, щоб у ньому ви не образили Бога, а особливо будьте слухняні священикові, який відповідає за вас», – сказано в Уставі святого Августина, на основі якого діє Орден. Завдяки такому механізмові керування сформувався особливий тип організації, який характеризують словом «Ordo» – його зазвичай перекладають як «Орден», але латиною йдеться буквально про певний, незмінний порядок. До заснованого святим Домініком Ордену Проповідників належали так званий «Перший Орден», тобто чоловіча чернеча гілка, «Другий Орден», який об’єднував споглядальних черниць, і «Третій Орден» – спільноти світських домініканців.
Операція «дезінтеграція»?
Проіснувавши в такому вигляді майже 750 років, на початку 1960-х Орден Проповідників зазнав радикальних змін, зумовлених зокрема ідеями домініканця Едварда Схілебекса (помер у грудні 2009). В умовах постмодерної культури він висунув ідею, що чинні доти принципи, а насамперед ordo-парадигма Ордену – це щось зашкарубло-архаїчне й морально застаріле. Старт ідеологічній трансформації дала 1960 року стаття Схілебекса під промовистою назвою «Домініканський Третій Орден: старий і новий стиль». Уже перше її речення містило вирок усій ordo-парадигмі, яку, по-суті, домініканці й намагалися змінити протягом 1960–1980-х років: «Жодна прониклива людина не може заперечувати, що сьогодні Третій Орден став проблемою», – писав Схілебекс, підштовхуючи орденську владу до перетворень.
Ідея реформи Третього Ордену призвела до того, що на Генеральному Капітулі в Рівер Форесті (1968) виникла нова концепція «домініканського самоусвідомлення»: вперше замість поняття «домініканський Орден» вжито «домініканська родина». Як згодом зазначав о. Томаш Витрвал ОР, це був не просто поетичний образ стосунків між членами Ордену – тут увиразнився розвиток нової парадигми, радикально відмінної від попередньої. Адже у зв’язку з «Орденом» ідеться про певний порядок, у якому гармонійно живуть брати, сестри й миряни. У разі ж «домініканської родини» маємо щось зовсім інше – «єдність між різними одиницями [підкреслення наше – авт.], які носять назву домініканських […] із огляду на те, що кожна з них по-своєму служить одному покликанню» (п. 224 Актів Генерального Капітулу в Мадонна дель Арко, 1974).
Отож, у 1960-х роках відбулося фактичне розщеплення Ордену Проповідників. І йдеться не лише про очевидну дезінтеграцію, як із колишнім «Третім Орденом», а й про похідну, до якої повернемося нижче. Найважливіше, що ідеологи цих перетворень були свідомі того, що роблять і до яких наслідків можуть призвести їхні дії: «Нові “домініканські параметри”, які, на перший погляд, дезорганізують, насправді створюють шанси на майбутнє, і їх не можна стримувати; також потрібно звернути увагу на небезпеку повернення до минулого» (Е. Схілебекс, стаття «Домініканська духовність», 2002).
Влада: керувати чи дискутувати?
Тенденції до дезінтеграції спостерігаються й на рівні керівництва колишнього «Першого Ордену». За чинними конституціями, на чолі Ордену стоять Генеральний Капітул і Генеральний Магістр (див. п. 252 Конституцій Ордену). «Генеральний Магістр – це чинний і безпосередній настоятель усіх братів, монастирів і провінцій» (п. 396 Конституцій Ордену). Тобто на рівні законодавства вся повнота влади в Ордені Проповідників закріплена за Генеральним Капітулом (органом представницької влади) і Генеральним Магістром (органом влади виконавчої). Однак на практиці керівництво сьогодні виглядає трохи парадоксально: «Як домініканці, у житті та праці ми керуємося принципом субсидіарності, тому велике значення мають постанови провінційних капітулів. Це вони визначають напрямки розвитку кожної провінції, а тим самим – і Ордену [підкреслення наше – авт.]» (з інтерв’ю Генерального Магістра Карлоса Аспіроса Кости ОР під час Генерального Капітулу в Кракові, 2004). Де-факто це означає, що за ширмою з гаслом «розширення демократичних засад» і надалі ховають зміну ordo-парадигми на дезінтеграційну. Щоправда, колишній Генеральний Магістр усвідомлював проблемність наслідків: «На рівні намірів бачимо прагнення до співпраці ченців і провінцій у здійсненні місії Ордену, але сама реалізація цих намірів складна. Нелегко іноді знайти ченця й відповідну провінцію, готових долучитися до проектів Ордену. […] Ідеться насамперед про хоч і не ексклюзивні, але все ж таки пріоритетні проекти. Майже всі вони втілюються у спільнотах під юрисдикцією Генерала» (п. 48 Звіту Генерального Магістра про стан Ордену на Генеральному Капітулі в Боготі, 2007).
Також варто згадати, що дезінтеграційні тенденції помітні не лише в окремих моментах життя самого Ордену. До теологічних рефлексій двох відомих домініканців – уже згаданого Едварда Схілебекса ОР і Ґуставо Ґуттьєреса ОР – уважно придивлялася Конгрегація віровчення. «Мене питають про теологічні позиції ченців у Латинській Америці та про їхні зв’язки з “теологією визволення”» (п. 66 Звіту Генерального Магістра про стан Ордену, Богота, 2007). Окремі домініканці й досі залишаються прихильниками так званої «теології визволення», богословську помилковість якої Конгрегація віровчення офіційно визнала та проголосила (див. інструкцію «TheologiaeLibertionis», 6 серпня 1984, і «LibertatisConscientia», 22 березня 1986). У січні 2008 року Генеральний Магістр мусив офіційним листом висловити позицію Ордену щодо псевдобогословського маніфесту «KerkenAmbt» («Церква в служінні»), виданого домініканцями Нідерландів. Його автори, спираючись на аргументацію Ганса Кюнґа й Едварда Схілебекса, закликали нідерландських єпископів до втілення в церковному житті численних позицій, відкинутих Церквою як неканонічні або суперечні віровченню.
Де брат твій?
Нарешті, дезінтеграційні тенденції можна спостерігати тепер і в основі основ Ордену – братському житті у спільноті. 8 серпня 2009 року Генеральний Магістр Карлос Аспірос Коста ОР видав спеціальне послання про домініканське братерство. Неофіційна назва документа – «Лист про мрії» – змушує пригадати відому промову Мартіна Лютера Кінґа «Ihaveadream» про майбутні зміни несправедливого суспільного устрою (до речі, один із пасажів Кінґа звучав так: «На шляху до праведного місця не можна вдаватися до несправедливих учинків»).
Ключова тема цього останнього перед закінченням каденції послання Генерального Магістра Ордену – проблема розділеності поміж братами. Карлос Аспірос Коста ОР вдався до трьох біблійних образів, через які намагався зосередити увагу на головних проблемах домініканського сопричастя. Центральний герой послання – Йосиф, мрійник-сновида, якого рідні брати продали за двадцять срібняків. Але далі Генеральний Магістр застосовує ще потужніший прийом, який стає своєрідним фоном і для історії Йосифа, і для ситуації з дезінтеграцією домініканського Ордену наприкінці ХХ століття: «Після гріхопадіння й після першого братовбивства Бог поставив два запитання: одне Адамові, а друге – Каїнові. Нині, в наш благословенний час, кожен із нас, а також цілий Орден має відповісти на ті самі запитання: “Де ти?” (Бут 3, 9) та “Де брат твій?” (Бут 4, 9)».
Минуло 800 років, відколи святий Домінік заснував Орден Проповідників, і трошки понад півстоліття, як брати-проповідники взялися вдосконалювати конструкцію, закладену їхнім отцем і патріархом. Закінчилася каденція вісімдесят шостого Генерального Магістра Карлоса Аспіроса Кости ОР. Орден уже сім років має нового Генерала – Бруно Кадоре ОР. Проте досі залишається нез’ясованим: чи насправді, як запевняв Схілебекс, нові «домініканські параметри» дезорганізують лише на перший погляд, і чи таки завдяки цим параметрам Орден має шанси на майбутнє. Суворі цифри статистики чомусь змушують думати, що мине трохи часу, і наступний аналітик знову коментуватиме ще одне зменшення кількості братів-проповідників у світі.
Олексій Браславець,
настоятель тимчасової Ради домініканців-мирян України
