Мені 14. Запоріжжя. Спорткомплекс «Юність». На фасаді будівлі афіша : Океан Ельзи.
Я місяць ходжу займатися у спорт зал при цьому комплексі, бо він примикає до гримерок, де буде перевдягатися ВІН.
День “ч” настає. Я у лосинах і топі(а у 14 у мене був вже 3 розмір грудей, тому шанси привернути увагу різних тіл, а рідко душ я мала високі) чергую на сходах.
Він входить, волосся назад(тоді було довге зачєм-то), на шиї якась фенічка з дерева( я собі потім теж таку купила з глини зачєм-то) і поспіхом піднімається сходами до гримерки.
Я за ним. З переляку кричу «В’ячеслав», потім оговтуюся і настігаю жертву всовуючи йому до рук маркер і папір.Потім років так з 3 зберігаю папір А4 з автографом під склом на письмовому столі.
Показую всім, хто приходить у гості. Даю потримати тільки самим охайним…
Позавчора він набрав мене і тремтячим голосом сказав що вражений моєю сміливістю і все таке, що мене любить( тут був мікро інфаркт), обіймає і… що що, дітки? Прально: що все буде добре для кожного з нас.
Потім я томно кажу що дякую за дзвінок , зробивши вигляд що «вабщє мені все це нє важно», кладу трубку і продовжую їсти карбонару.
У 14 я мріяла мати його автограф. Зараз мені 35. І я хочу одного…Щоб він оце як на цьому фото прийшов на інтерв’ю з
ОТАКОЮ РОЗХРИСТАНОЮ СОРОЧКОЮ!!!
Бо тоді я буду абсолютно точно впевнена, що ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ для всієї знімальної групи Рандеву з Яніною Соколовою і для кожного з Вас😊
Коротше, Славко і я чекаємо на ваші запитання тут😉👇👇
Сьогодні Святослав Вакарчук відповів Яніні : “Готую червону сорочку”.
