Як Церква ставиться до масонства?
Судження Католицької Церкви про приналежність до масонства однозначно негативне. Хоча в Кодексі канонічного права немає згадки про це, незабаром після публікації Кодексу був оприлюднений документ Конгрегації віровчення, в якому недвозначно підтверджується негативна оцінка Церкви діяльності масонських асоціацій, оскільки їхні принципи завжди були несумісні з вченням Церкви, а значить, і належати до цих асоціацій заборонено.
«Віруючі, які належать до масонських організацій, – уточнює документ Конгрегації віровчення, – перебувають у стані тяжкого гріха і не можуть приступати до Святого Причастя». Далі в документі йдеться, що жодна місцева церковна влада не має права виносити будь-які інші судження про масонські організації. Документ підписав кардинал Ратцінгер і схвалив Папа Іван Павло II, з волі якого цей документ і був складений.
Конгрегація віровчення повинна була висловитися з цього питання тому, що за останні десятиліття багато хто сумнівався в незмінності позиції Церкви стосовно масонства, а причиною стала саме відсутність у новому Кодексі канонічного права згадки про відлучення масонів від Церкви.
Насправді масонство Церква засудила багато разів. Ось тільки деякі з документів Учительства на цю тему: апостольська конституція «In eminenti» Папи Климента XII (1738); апостольська конституція Папи Пія VII «Ecclesiam a Jesu Christo» (1821); енцикліка «Mirari» Папи Григорія XVI (1832), кілька енциклік Пія IX. Нарешті, енцикліка Папи Лева XIII «Humanum Genus» 1884 року під заголовком «Засудження філософського релятивізму і моралі масонства». У цьому документі Папа зазначає, що в його епоху масонство «поширилося неймовірно швидко і, проклавши собі зухвалістю і обманом шлях в усі цивільні сфери, знайшло таку силу, ніби воно панує над державами». Лев XIII визначає головну мету масонів таким чином: «Зруйнувати дощенту весь релігійний і громадський порядок, створений християнством, і створити свій порядок, надавши йому ім’я і підставу натуралізму».
Папа уточнює, що під масонством треба розуміти численні близькі йому за духом суспільства, які пропагують абсолютну незалежність і владу людської природи і людського розуму, заперечуючи Божественне Одкровення. Тут Лев XIII додає, що серед масонів є і ті, хто не заперечують Бога, а, подібно до пантеїстів, спотворюють уявлення про Бога. Автор енцикліки не соромиться у висловлюваннях, приписуючи масонству «спрагу помсти, яка палає в серці Сатани проти Ісуса Христа».
Підтверджуючи судження своїх попередників, Папа Лев XIII пише: «Кому дороге католицьке віросповідання і власне спасіння, нехай не має ілюзію, що може зі спокійною совістю записатися, з якої б то не було причини, у масонську секту. Ніхто хай не обманюється показною порядністю: бо декому може здатися, ніби масони не нав’язують нічого, що суперечило б вірі та моральності. Але оскільки сама мета і натура подібних сект є по суті своїй підступною, – неприпустимо ані згадувати про них, ані сприяти їм будь-яким чином».
