Формально в більшості країн повний робочий тиждень становить близько 40 годин. Але якщо подивитися, скільки годин люди фактично проводять на роботі, різниця між державами виявляється дуже великою. Дані Міжнародної організації праці показують, що середній тиждень може коливатися від близько 31 години до понад 50, і це напряму пов’язано з рівнем доходів, поширеністю неповної зайнятості та особливостями ринку праці.
МОП рахує середню тривалість робочого тижня так: людей запитують, скільки годин вони відпрацювали, а потім ділять сумарну кількість годин на всіх зайнятих. У розрахунок входять і ті, хто працює неповний день, і самозайняті. Тому середній показник по країні часто суттєво відрізняється від того, що записано у вашому трудовому договорі.
Де працюють найдовше: Бутан, Судан, Емірати
За останніми доступними даними МОП, найбільше годин на тиждень відпрацьовують у Бутані — 54,4 години. У Судані це 50,7 години, в Об’єднаних Арабських Еміратах — 50,5.
До групи країн з дуже довгим робочим тижнем також належать Лесото, Йорданія та Катар, де середній показник становить близько 48–49 годин. У Пакистані та Бангладеш виходить майже 47 годин, в Індії — приблизно 45,5.
Для порівняння, у середньому по світу у 2019 році працювали 43,9 години на тиждень. Тобто в окремих країнах люди проводять на роботі більш ніж на день довше, ніж середній працівник у світі.
МОП пояснює це тим, що в бідніших країнах оплата за годину нижча, і щоб забезпечити собі дохід, люди змушені працювати довше. Значна частина зайнятих там — це самозайняті, власники невеликих крамниць, майстерень тощо. Саме вони частіше за найманих працівників працюють понад 48 годин на тиждень.
В Еміратах і Саудівській Аравії додатковим чинником є майже повна відсутність неповної зайнятості: на неповний день там працює менше 5% зайнятих, тому середній показник майже не «збивається» вниз.
Найкоротший тиждень у Європі: роль неповної зайнятості
Серед європейських країн найкоротший середній робочий тиждень мають Нідерланди — 31 година. Далі йдуть Данія (33,2 години), Норвегія (33,4), Німеччина та Австрія (по 33,5 години).
При цьому формально повний робочий тиждень у Нідерландах майже не відрізняється від інших країн: працівник на повній ставці зазвичай працює 39 годин. Низький середній показник забезпечує дуже велика частка тих, хто працює неповний день.
У Нідерландах на неповній ставці працює 48,6% усіх зайнятих. Серед жінок таких 69%, серед чоловіків — 30%. Частка тримається стабільно: ще у 2013 році вона становила 47%.
МОП зазначає, що в заможних країнах неповний день часто сприймають як спосіб поєднати роботу з родиною чи іншими обов’язками. У бідніших державах короткий тиждень частіше є вимушеним — коли просто немає можливості знайти більше годин роботи.
Чому в Німеччині виходить 33,5 години замість 40
Ситуація в Німеччині подібна до нідерландської. Середній німецький працівник відпрацьовує 33,5 години на тиждень, хоча типовий тиждень на повній ставці становить 40 годин, а на неповній — близько 22 годин.
Неповний день мають 29,4% зайнятих, тобто майже кожен третій. Саме це суттєво знижує середній показник по країні.
Якщо дивитися не на тиждень, а на річну кількість робочих годин, Німеччина опиняється внизу рейтингу серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). У розрахунок річних годин не входять відпустки, святкові дні та лікарняні.
За підрахунками ОЕСР, на одного працівника в Німеччині припадає 1332 робочі години на рік — це найнижчий показник серед усіх країн організації. Для порівняння, середнє значення по ОЕСР — 1736 годин, у США — 1800, у Мексиці — 2205.
Водночас сама ОЕСР застерігає, що напряму порівнювати країни за цими цифрами складно, оскільки методики збору даних відрізняються.
Як багатство впливає на тривалість роботи
Історичні дані показують, що зі зростанням доходів кількість робочих годин зазвичай зменшується. У 1870 році в Західній Європі та США працювали понад 3000 годин на рік, тобто 60–70 годин на тиждень. За період від січня до липня тоді встигали відпрацювати стільки, скільки сьогодні відпрацьовують за цілий рік.
У Німеччині дохід на одну людину з 1950 року зріс більш ніж у десять разів, а кількість робочих годин скоротилася майже вдвічі. У Камбоджі зараз працюють близько 2500 годин на рік, тоді як у Швейцарії — менше 1600.
Загальна закономірність така: чим більше людина встигає зробити за годину, тим вищий її дохід і тим менше годин їй потрібно працювати. Однак це правило діє не завжди.
У США та Сінгапурі працюють помітно більше, ніж у деяких країнах із подібною продуктивністю праці. Південна Корея та Японія тривалий час залишалися серед держав з найдовшими робочими тижнями, хоча їхні економіки вже були заможними. У цих країнах тривалість роботи скорочували цілеспрямовано, через зміни в законодавстві.
Південна Корея та Японія: скорочення тижня через закони
У Південній Кореї у 1970 році працювали в середньому 2919 годин на рік. Від 2004 року там поетапно запроваджували 40-годинний п’ятиденний робочий тиждень, щоб у людей залишалося більше часу на відпочинок.
У 2018 році граничну тривалість тижня знизили з 68 до 52 годин. Ідеться про 40 звичайних годин і до 12 надурочних. Нині корейці працюють 1833 години на рік — це все ще більше за середній показник по ОЕСР, але значно менше, ніж кілька десятиліть тому.
В Японії до 1980-х років офіси зазвичай працювали з понеділка по п’ятницю та ще пів суботи, що давало 45–48 годин на тиждень. Щоб зменшити звичку затримуватися на роботі, у 2018 році ухвалили закон, який обмежив надурочну працю.
Зазвичай понаднормова робота не має перевищувати 45 годин на місяць і 360 годин на рік. Зараз японці працюють 1598 годин на рік — менше, ніж у середньому по ОЕСР і менше, ніж у США.
Франція та Ісландія: експерименти зі скороченням тижня
У Франції з 2000 року законодавчо встановлено 35-годинний робочий тиждень замість попередніх 39 годин. Метою було знизити безробіття, яке тоді сягало 12,5%, за рахунок розподілу роботи між більшою кількістю людей.
Працювати довше можна, але після 35 годин починається надурочна робота. Закон 2000 року передбачав, що перші вісім годин понад норму оплачуються на 25% дорожче, наступні — на 50%. На практиці працівник на повній ставці і зараз часто має майже 40 годин на тиждень, але частина з них оплачується як понаднормова.
В Ісландії у 2015–2019 роках провели масштабний експеримент: понад 2500 працівників мерії Рейк’явіка та державних установ перевели з 40-годинного тижня на 35–36 годин без зниження зарплати.
Експеримент охопив офіси, дитячі садки, соціальні служби. Зазвичай не додавали окремий вихідний, а скорочували тиждень на одну–три години. У більшості підрозділів обсяг заяв, дзвінків і справ вдавалося опрацьовувати так само або навіть швидше.
Щоб це забезпечити, найчастіше скорочували тривалість нарад, відмовлялися від другорядних завдань, змінювали графіки змін. Після завершення експерименту, станом на 2021 рік, близько 86% працівників в Ісландії або вже перейшли на коротший тиждень, або отримали право на нього.
Які норми діють в Україні і скільки працюють фактично
В Україні тривалість робочого часу визначає Кодекс законів про працю. Він обмежує нормальний робочий тиждень 40 годинами. За колективним договором на підприємстві цей тиждень можуть зробити коротшим.
Основним режимом роботи є п’ятиденний тиждень із двома вихідними. Якщо застосовується шестиденний робочий тиждень, тривалість щоденної роботи не має перевищувати 7 годин, щоб загальна норма 40 годин на тиждень не була перевищена.
За останніми даними МОП за 2020 рік, українці в середньому працювали 39 годин на тиждень на основній роботі. Такий самий показник фіксували й у 2015–2019 роках.
Це майже відповідає нинішньому рівню в Польщі (38,9 години), але на 5–8 годин більше, ніж у Німеччині та Нідерландах, де поширена неповна зайнятість і коротший середній тиждень.
