Коли мова йде про те, що в Україні створюється ЗРК, який аналогічний американському Patriot, необхідно розуміти яку титанічну задачу виконують українські зброярі
Джерело: Defence Express
Україна веде розробку власного комплексу протиповітряної оборони, який має бути не гіршим за Patriot. Про це повідомив Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський під час свого інтерв’ю.
Він не став вдаватися у подробиці, оголосивши лише сам факт такої роботи, додавши, що за радянські часи на українських підприємствах вироблялись всі системи управління для зенітних ракетних комплексів.
Але для розуміння всієї складності створення зенітного ракетного комплексу маємо зазначити, що, по-перше, в Україні за часи СРСР не було кінцевого виробництва ЗРК. По-друге, навіть якщо країна багато років розробляє засоби ППО на створення щось подібного до Patriot йде доволі багато часу.
Якщо говорити про зенітний ракетний комплекс, який має уражати аеродинамічні цілі на великих дальностях, умовно, понад сотню км, то орієнтиром строків розробки може бути турецький ЗРК Siper, який у жовтні 2024 року звершив всі випробування та був прийнятий на озброєння.
Він створювався, як вершина розробки національних турецьких ЗРК із комплексів малої дальності HISAR-А+ та середньої дальності – HISAR-O+. По суті це були послідовні комплексні роботи, які стартували з розробки ЗРК малої дальності з 2012 року. Але сам Siper почали креслити у 2018 році. Тобто на його створення та доведення до готовності до серійного виробництва пішло шість років.
Щодо ціни, то лише участь однієї з трьох компаній, яка працювала над електронікою, Aselsan, оцінена на рівні від 340 млн доларів. А головним виконавцем є Roketsan, а ще одним головним субпідрядником Tubitak SAGE.
Зазначимо, що Siper збиває лише аеродинамічні цілі: літаки, вертольоти, крилаті ракети, дрони. Але не балістичні ракети. А якщо мова йде про “не гірший за Patriot”, то можливість боротьби із балістичними цілями якісно його відрізняє від інших. А одним з найбільш відомих конкурентів є ізраїльська “Праща Давида”.
При цьому цей випадок є доволі ілюстративним, бо у її розробці Ізраїлю активно допомагали США, як технологіями, так і грошима. Створення “Пращи Давида” розпочалось у 2006 році, коли Rafael отримала замовлення на розробку нового ЗРК. Він спирався на доволі потужні напрацювання цієї компанії у створенні ракет “повітря-повітря” сімейства Python. Але у розробці протиракети активну участь взяла американська Raytheon, завдяки якій й з’явився Stunner.
Цю ракету поєднали із наявною РЛС EL/M-2084 від Israel Aerospace Industries, яку почали створювати у 2002 році та звершили у 2008 році. Перші випробування ракети відбулись у листопаді 2012 року, а станом на 2014 рік система була названа готовою до постачання у ЦАХАЛ. Але реальне розгортання перших двох батарей відбулось лише у 2017 році.
Тобто 8 років на розробку ЗРК та 11 років до перших зразків у війську. І це при активній співпраці із США, як технологіями, так і грошима, за різними джерелами, від 250 до 400 млн доларів додаткових коштів. Але у результаті “Праща Давида” має дійсно вражаючи параметри знищення цілей на дальності до 300 км, а також унікальну систему перехоплення балістичних ракет, коли Stunner розгортається на 180 градусів та наздоганяє балістичну ракету.
Таким чином, необхідно розуміти всю складність розробки таких систем протиповітряної та протиракетної оборони. Те що вони не можуть з’явитися за лічені роки та вимагають справжніх державних стратегічних програм. Водночас наразі Україна вочевидь проходить саме такий шлях, при цьому далеко не факт, що без значної технологічної та фінансової підтримки партнерів.
