Ми не повинні обмежуватися проповіддю Божого слова тільки серед «своїх», а йти проповідувати різним народам зрозумілою їм мовою. Такий заклик звучить у цьогорічному посланні Синоду єпископів УГКЦ до духовенства, монашества і мирян «Надія, до якої нас кличе Господь».
Святкування 100-річчя парафії св. Івана Хрестителя у Виппані, Нью-Джерсі, 31 жовтня 2021 року, фото: Філадельфійська архиєпархія УГКЦ
«Кожен із нас – єпископ, священник, диякон, семінарист, монах, монахиня, хлопець, дівчина, батько, мати – хай відгукнеться на заклик наступника апостола Петра до “виходу на місію” там, де живе, працює, відпочиває!», – мовиться у тексті.
Єпископи переконують, що місія Церкви проявляється через служіння слова і зцілення, через буття поруч із людиною в її радощах і стражданнях, успіхах і викликах, через слухання голосу ближнього та проповідування Євангелія милосердя знедоленій людині всіх часів. Церква виходить, щоб проголошувати Євангеліє, хрестити всі народи, долаючи бар’єри – мовні, етнічні, культурні, расові, соціальні.
«Кожний християнин, – мовиться у посланні, – і кожна спільнота повинні розпізнавати дороги, які їм вказує Господь, але всіх нас Він запрошує прийняти цей заклик: вийти з власного вигідного життя і відважитися йти в усі закутки, де необхідне світло Євангелія».
Святі душпастирі свого часу, пригадують синодальні отці, уміли відчувати цей заклик Святого Духа та виходити поза звичні сфери душпастирства, щоб поширювати світло Христового Євангелія в сучасних їм суспільствах.
«На десятиліття, – читаємо в посланні, – випереджує наш блаженний священномученик Омелян Ковч місійний рух сучасної “Церкви у виході”, коли у своїй славній книжечці “Чому наші від нас втікають?”, написаній під час ув’язнення в бережанській тюрмі наприкінці 30-х років минулого століття, твердить: “Вже великий папа Лев XIII висказав глибоку думку: “Fuori di sacristia!” (Поза захристію!). Так, у наш час священник дійсно мусить розвинути свою діяльність поза захристією. Отже, коли священник хоче задержати своє стадо при вірі, церкві й обряді, то він мусить “вийти з захристії” і мусить брати живу участь у громадянському житті своєї парохії… Не буде цего робити, то стратить ґрунт під ногами, як це вже не одному й трапилося”».
Цей «вихід», вважають владики, буде плідним і благословенним лише тоді, коли кожен із нас буде його робити з Христом і в єдності з Церквою.
Департамент інформації УГКЦ
