Цьогорічна президентська кампанія суттєво відрізняється від усіх попередніх. Основних відмінностей декілька: це і форматі її проведення – дуже мало часу і дуже багато кандидатів, і обставини – фактично військова присутність сусідньої держави у східних регіонах країни. Ситуація розгортається таким чином, що важко уявити, як взагалі президентські вибори зможуть бути організовані у тих містах, де владу вже частково захопили сепаратисти.
В соцмережах та пресі пишуть про те, що національну безпеку підриває ще й гуманітарна криза, що вплинула на жителів регіону: багато громадян щиро підтримує заклики сепаратистів – хто за ідею, а хто за грошову винагороду. Схоже на те, що план Володимира Путіна щодо федералізації України – починає діяти. Серед поборників унітарної та соборної України також з’явилися прихильники розмежування та децентралізації країни.
Однак поза яким сумнівом – позиція політиків, особливо тих, хто хоче стати наступним президентом, має бути однозначною – не можна віддавати ані клаптика землі зовнішньому окупанту, навіть під «прогресивними» закликами до федералізації. Які уроки для розбудови майбутньої концепції національної безпеки ми маємо винести з огляду на ситуацію, що склалася?
По-перше, українцям потрібно зрозуміти: доля країни залежить не тільки від успіху антитерористичної операції на Сході, але й у ставленні один до одного та в розбудові спільних цінностей для подальшого життя в єдиній країні. Саме це і повинно лягти в основу національної безпеки держави і її майбутнього президента.
По-друге, країну більше не можна залишати на поталу олігархам та їхнім посіпакам-політикам. Наступний президент має бути рівновіддаленим від усіх олігархічних кланів. Із олігархами, як і з сепаратистами – більше не можна вести ніяких переговорів, бо це призводить до ризиків втрати державності. Простий рецепт – хочеш займатися бізнесом – займайся і плати податки, але не втручайся у політику. І вже точно – не торгуй наче на базарі державним суверенітетом 45-мільйонної держави.
По-третє: наступному президенту необхідно провадити грамотну інформаційно-пропагандистську політику в усіх регіонах держави. 21-ше сторіччя диктує новий тип світових воєн – інформаційна блокада, цензура, дезінформація, багаторівнева пропаганда. Всі ці інструменти вдало навчилися використовувати у Росії – результат ми зараз маємо змогу спостерігати на власні очі. До речі, за інформацією останніх соцдосліджень, проведених у столиці РФ – Москві – близько 50% опитаних не вагаючись підуть воювати проти вчорашніх «братів» – українців. Це все – речі одного порядку.
По-четверте, Україна після етапу стабілізації внутрішньополітичної та економічної ситуації таки повинна провести референдум. Проте основні питання мають стосуватися не федералізації, а децентралізації влади у регіонах. Власне, в.о. президента країни Олександр Турчинов вже дав доручення у тримісячний термін розробити законодавчу базу та втілити нову адміністративно-територіальну реформу, в якій регіонам та громадам планується надати більших повноважень. Цей крок – позитивний сигнал для суспільства.
Утім поки що жоден із кандидатів у президенти не запропонував цілісної стратегії національної безпеки. Найбільш змістовно серед фаворитів передвиборчих перегонів тему національної безпеки висвітлює лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Поки що тільки вона запропонувала створити на загальноукраїнському рівні створити народний рух опору сепаратизму, що, можливо, дозволить зберегти країну цілісною.
Наразі, це – завдання №1 для усіх політиків. Інакше жодних президентських виборів може й не відбутися.
Олександр РАДЧУК
