Навряд ми колись дізнаємось, що надихнуло творця статуй-монстрів у парку Сакро Боско неподалік від Риму.
Крокуючи під анфіладою арок, вік яких налічує майже п’ять століть, я була оповита тишею. Сходи кривуляли між деревами, на яких щойно розпустилося перше листя, а за плетивом гілок відкривався краєвид на вкриті чагарником пагорби Лаціо.
Неподалік від тихого італійського містечка Бомарцо, десь за 90 км на північ від Риму, розташований парк Сакра Боско, або “Священний ліс”.
Побудував його в XVI столітті славетний італійський військовий та покровитель мистецтв Пьєрфранческо Орсіні.
Проектуючи Сакро Боско, він вирішив порушити традицію італійських садів доби Відродження.
Він відмовився від бездоганної симетрії, яка мала би тішити око. А замість орнаментованих фонтанів, акуратно підстрижених кущів та вишуканих статуй римських богів, Орсіні залишив рослинність у її природній красі, розмістивши між деревами та кущами дивні гротескні створіння.
Після смерті Орсіні Священий ліс кинули напризволяще. А інтерес громадськості до цього місця відродився лише після того, як його відвідав Сальвадор Далі.
Далі зачарували величезні статуї Орсіні, які з часом вкрилися мохом, і 1948 році він зняв про сад короткометражний фільм. Натяк на кам’яних монстрів можна побачити і в його картині 1964 року “Спокуса святого Антонія”.
Спалах інтересу до Сакро Боско викликав дебати серед мистецтвознавців, які не вщухають і досі: що Орсіні намагався сказати цими химерними статуями?
Італієць Орсіні добре знався на класичній літературі. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що на створення парку з чудовиськами Орсіні надихнув райський сад Аркадія – місце де поєднується природа і мистецтво – описане в “Енеїді” Вергілія та “Шаленому Роланді” Людовіко Аріосто.
Інші стверджують, що Орсіні намагався створити повну протилежність саду свого друга Крістофоро Мадруццо. Парк, розташований в сусідній провінції Соріано-нель-Чиміно, був втіленням добра і світла, тоді як сад Орсіні безперечно репрезентує темний бік світу.
Відверте та шокуюче мистецтво давніх римлян
Але є й третя точка зору, яка полягає в тому, що химерні істоти є особистими демонами самого Орсіні, породженими трагедіями його життя. Під час Реформації Орсіні служив у військах Папської держави, він брав участь у воєнній кампанії 1553 року і потрапив у полон в Німеччині, де провів кілька років.
Його командир і близький друг Ораціо Фарнезе загинув у битві, під час якої Орсіні захопили в полон. А невдовзі після того, як він повернувся з в’язниці, померла його улюблена дружина Джулія Фарнезе.
Восьмикутний Храм вічності, що стоїть у верхній частині саду, вважають пам’ятником їй.
Як вважає професор історії мистецтв з Коледжу Дікінсона в штаті Пенсільванія Мелінда Шлітт, відповідь треба шукати в написах, які Орсіні залишив у саду.
У центрі парку стоїть бельведер, схожий на невелику замкову вежу, вздовж однієї стіни якої вирізаний напис: “Всі інші дива, оспівані раніше світом, поступаються Священному лісу, який не схожий на жодне з них, лише на самого себе”.
Чим нас лякає Маркіз де Сад?
Ці слова означають пораду цінувати сад сам по собі і не відшукувати сенс у його дивних створіннях, вважає професор Шлітт.
Прогулюючись стежками парку, я раптом опинилась біля пащі гігантського огра, всередині якої було вигравіювано слова: “Розум відступає”.
