Бачив, як десять тисяч людей спалили військову частину, яку до того місяць блокували, зайшли всередину, роззброїли 300 ВВшників і повезли їхню амуніцію на Майдан. Не треба було рипатися кудись виїжджати.
Бачив вогонь у два поверхи заввишки біля обласної прокуратури та проспект Шевченка, засіяний аркушами викинутих із вікон кримінальних справ.
Бачив, як біля оточеної барикадами будівлі ГУ УМВС у Львівській області палають документи, а в коридорі серед повстанців спокійно стоїть головний обласний мент Рудяк (поважаю).
Бачив перевернуті та потрощені міліцейські машини біля грізного райвідділку на Мартовича, зовсім-зовсім розгромленого. Хлопці відтягнулись за всі кривди.
Бачив захоплене людьми СБУ. Бачив, як палає машина прослушки, про яку мені не без жалю сказали, що вона коштує півмільйона доларів. І багато всього всередині СБУ бачив.
Бачив із балкону останнього поверху Франківського райвідділку людей внизу, які кричали “Слава Україні!” і палили документи. Мені, чесно кажучи, не дуже подобається, що все попалили. Хоча це можливість почати історію, принаймні, цього регіону з чистого аркуша.
Бачив Податкову, яку керівництво здало без бою, попросивши нічого не трощити, але активісти побачили, що там нудно, й пішли геть.
Бачив ізсередини частину на Стрийській, яка вже догоряла, і ВВшників, які спокійно ходять поруч із активістами, стріляють у них сигарети й розмовляють про те, як воно далі буде.
Бачив незворушних вуйків на КПП на Трускавецькій і Княгині Ольги, де всі сплять, попри те, що сусідня військова частина палає.
Не уявляю, що принесе ранок і як ми будемо далі жити, але точно знаю, що влади режиму Януковича у Львові більше немає, і це мене тішить.
