«Це нова сторінка в поглядах Церкви на святість», – в інтерв’ю з КАІ коментує беатифікацію та канонізацію Франциска й Гіацинти Марто сестра Анжела Коельо, постулаторка їхнього канонізаційного процесу. Вона наголошує на тому, що до них ніколи не проголошували святими дітей, які не були мучениками.
– 11 квітня 2017 року було оголошено, що 20 квітня відбудеться папська консисторія, присвячена канонізації. Зокрема серед кандидатів будуть блаженні Франциск і Гіацинта Марто. Чи став для Вас несподіванкою такий швидкий перебіг канонізаційного процесу?
– Про дату консисторії я знала ще минулого тижня, але сюрпризом, безумовно, буде дата канонізації двох маленьких пастушків, яку оголосить Папа. Ми не знаємо, чи відбуватиметься канонізаційна церемонія в Римі чи в Фатімі, під час папського паломництва. Нині ще нічого щодо цієї події офіційно не ухвалено.
– А що можна сказати про чудо за заступництвом блаженних Франциска і Гіацинти, підтверджене Святим Престолом?
– Відповідно до правил Конгрегації у справах святих, оновлених минулого року, ми не можемо надавати детальну інформацію про чудеса. Можу тільки сказати, що йдеться про зцілення дитини з Бразилії.
– Коли набуло популярності побожне вшанування Франциска й Гіацинти Марто?
– Щиро кажучи, ще за їхнього життя. Особливо якщо йдеться про Гіацинту. Люди відвідували її, просили молитися про благодаті, а після повернення додому засвідчували, що йдеться про справжні знаки.
Уже невдовзі після смерті дітей таких знаків їхньої святості швидко побільшало. Беатифікаційний процес на рівні дієцезії розпочався в 1950-х роках. У 1979 році його передали у відання Риму, хоча офіційно цей етап почався тільки в 1981 році, коли змінилися тодішні правила.
У 1989 році було видано декрет про героїчні чесноти, а в 1999 – проголошено автентичність перших чудес. Ішлося про зцілення жінки на ім’я Емілія, яка через хворобу кісток протягом 20 років була прикута до ліжка. Вона молилася новенну про заступництво Франциска й Гіацинти. Одного разу, в річницю смерті Гіацинти, після довгих молитов Емілія почула голос малої дівчинки, який сказав: «Встань і ходи. Ти можеш це зробити». Так воно і сталося. 13 травня 2000 року Папа Йоан Павло II зарахував маленьких пастушків до лику блаженних, а цього року було визнане ще одне чудо за їхнім заступництвом.
Варто сказати, що вшанування Франциска й Гіацинти дуже зросло після беатифікації. Наприклад, у Португалії нині ми маємо три парафіяльні храми й багато каплиць, присвячених Францискові та Гіацинті. Це незвично, бо наша країна все-таки невелика.
– Як тепер у світі виглядає культ блаженних брата і сестри з Фатіми?
– Вшанування блаженних пастушків поширилося в усьому світі. Щороку я отримую понад сотню листів: із Тайваню, Бразилії, США та, звісно, з європейських країн – Іспанії, Португалії.
Переважно ці свідчення стосуються розв’язання проблем зі здоров’ям, хоча є також листи, де описано благодатну допомогу в сімейних проблемах, наприклад, у шлюбі. І багато інших, приміром, про поміч у пошуках роботи. Колись я дуже уважно аналізувала три з них, які, на мою думку, можна було би вважати чудом.
– Яке з цих свідчень вразило Вас найбільше?
– Таких багато. Пам’ятаю, наприклад, листа про те, що пастушки зцілили одну родину під час Різдвяних свят. У цій родині всі стосунки були розірвані, ніхто ні з ким не розмовляв. Вони просили про заступництво Франциска й Гіацинту, і під час свят примирилися. Такі приклади зворушують мені серце, як і, наприклад, історії про навернення, навіть якщо їх не можна вважати чудесами.
– Яке послання ці двоє пастушків несуть сучасному світові?
– Франциск – це приклад єдності з Богом, якої можна досягти в молитві. Він нагадує нам про те, що Господь має бути центром нашого життя, його сенсом.
Тим часом Гіацинта закликає нас до відданості й довіри до Матері Божої. Те саме стосується й постаті Франциска. Гіацинта запрошує нас до молитви й самопожертви задля навернення грішників, за мир у всьому світі. Мир, який здобувається через молитву на розарії, це те, про що нам потрібно повсякчас пам’ятати, особливо нині. І, зрештою, молитва за Святого Отця. Цим трьом намірам присвятила своє життя Гіацинта.
– А ким є Франциск і Гіацинта для Вас особисто?
– Франциск приваблює мене тим, що був зосереджений на найважливішому в житті й не звертав увагу на другорядне. Він завжди допомагає мені сконцентруватися на Бозі. Іноді я прошу його: «Франциску, допоможи мені побачити, що найважливіше для Бога в цій конкретній ситуації, тут і зараз». Він надзвичайно важливий для моєї здатності розпізнавати, що я маю робити, а що ні.
Гіацинта ж допомагає мені своїми пристрастю, любов’ю, ентузіазмом, із якими віддавала життя іншим, не думаючи про себе. Як учениця Христа, вона забувала себе, даруючи своє життя людям. І це спонукає мене ніколи не перейматися собою та чинити добро заради інших.
– Сучасна Європа все частіше запитує себе про своє християнське коріння. Як канонізація фатімських візіонерів уписується в ті завдання, що стоять сьогодні перед тутешньою Церквою?
– Як на мене, життя цих двох пастушків, як і в цілому фатімське послання, свідками якого вони стали, нагадує нам, що треба усвідомлювати свою відповідальність за історію: історію цього світу й історію спасіння. Значно важливіше, ніж перераховувати ті проблеми, які стоять перед нами сьогодні, як-от тероризм чи релятивізм, розуміти, що моя молитва може змінити історію. Що я можу співпрацювати з Богом, Який є Господом історії, аби люди зробили правильний вибір.
Крім того, ця канонізація ще раз нагадує нам про об’явлення й послання Фатіми, бо ж саме завдяки цьому двоє дітей стали святими. Треба розуміти, що послання стосується й сучасної історії.
– Очікувана канонізація пастушків збігається у часі з підготовкою Церкви до Синоду про молодь. Чи означає це, що молоді люди сьогодні мають особливе значення для Церкви?
– Я саме так і вважаю. Це визнання, що діти відіграють важливу роль у святості Церкви.
– Крім того, це стануть перші беатифіковані, а незабаром також і канонізовані діти, які не були мучениками.
– Це нова сторінка у поглядах Церкви на святість. Раніше існував керівний принцип, за яким дітей не беатифікували й не канонізували. Цим же процесом Церква каже, що діти також можуть бути святими, що святість можлива для всіх, зокрема для дітей.
Ця сторінка була відкрита в 1981 році, коли Йоан Павло II звернувся до комісії Конгрегації канонізації святих, що складалася з експертів у галузі теології та медицини, щоб цю проблему розв’язати. І відтоді правила змінилися. Нова глава відкривається завдяки святості Франциска й Гіацинти.
– Дякую за інтерв’ю.
Розмовляла Дорота Абделмула
