Я прилетів до Швейцарії на гастролі – концерти, спектаклі. З часу минулого від’їзду з країни пройшов місяць. Страшний місяць, можливо, психологічно найважчий за багато років. Донбас перетворився на військову зону, щоденні зведення з фронту, повідомлення про вбитих і поранених стали реаліями часу. Ситуація все більше нагадує громадянську війну за типом югославської. І мене, корінного одесита, щоночі переслідують жахи, пов’язані з трагедією 2 травня в моєму місті. Офіційний траур начебто закінчився, але для мене, всіх знайомих – він триває, і неясно, коли хоч якось притупиться шок і біль від того, що сталося.
Іду по Цюріху. За кілька годин починаю відчувати, як навколишняенергія спокою та доброти діє й на мене. Тільки зараз розумію, наскільки напружені та гнітючі були останні тижні. А Цюріх живе, як завжди – безтурботно. Перше, що впадає в очі – наскільки багато усмішок оточує тебе скрізь – на вулицях, у транспорті, в магазинах.
Коли це повернеться в моє місто?
Раптово пронизала точна асоціація – я зараз, як професор Плейшнер із «17 миттєвостей весни», який потрапив у швейцарський Берн із воюючого Берліну, і сп’янів від повітря миру і свободи.
Мене починають мучити питання. Одне з них – наші люди, які щиро кричать на мітингах – «ми проти Європи!» Ну, припустимо – деякі з наших антиєвропейців ніколи не були в Європі, з ними все зрозуміло. Але є в цьому таборі й мої знайомі, освічені, інтелігентні люди, які захоплено розповідають мені про «Гейропу», вселенську змову проти слов’янства. Можна, звичайно, заглибитися в теорію змови – і звинувачувати у всіх бідах Америку, масонів, Ротшильдів, сіонських мудреців – та кого завгодно! Як люди не бачать очевидних фактів?
Дивлюся репортаж із Луганська по CNN. Людина років 60-ти говорить, що коли руйнували СРСР, його ніхто не запитав, і ось тепер нарешті з’явився довгоочікуваний шанс все повернути. «Ви зрозумійте – ми хочемо в СРСР!».
Я не розумію…
Зустрічаюся з другом, геніальним російським письменником Михайлом Шишкіним. Він живе в еміграції майже 20 років, останнім часом активно критикує режим Путіна. Розповідає приголомшливу історію про репатрійованих радянських військовополонених, яких в Швейцарії після війни було близько 10 тисяч. Всі знали, що на Батьківщині полон вважався зрадою. Однак коли приїхали представники радянської влади і пообіцяли амністію – 90% вирішили повернутися. Вони кричали «Слава Сталіну!», «Перемога завдяки наймудрішому вождю!». Вирішили не повертатися в СРСР і – як потім з’ясувалося, врятувалися – менше тисячі людей. Решту розстріляли або стерли в табірний пил.
Коли я дивлюся на обличчя людей з мітингів наших сепаратистів – мене опановує жалість до цих людей. І – нерозуміння. Таке щире бажання добровільно загнати себе в ГУЛАГ.
Історія вчить нас тому, що люди нічому не вчаться.
Олексій БОТВІНОВ
