Ось і стало зрозуміло, в якому варіанті буде винесено на друге читання 2178-10 про ринок землі. І емоції викликає цей варіант найбільш негативні. Вже до першого читання 2178-10 дуже помітно відрізнявся в гірший бік від початкового кабмінівського 2178, але там ще було не все так сумно. Зараз же законопроект став ще набагато гіршим.
Про це повідомляє Нікіта Соловєв на сторінці Демсокри.
У мережі вже з’явилося багато аналізів правок, але я ще раз коротко перелічу основні:
1) Максимальну кількість землі в одного власника знижено з 200 тис. До 10 тис. га.
2) Підприємства, серед кінцевих бенефіціарів яких є іноземці, можуть бути допущені до покупки землі тільки після референдуму, тобто ніколи.
3) Покупці повинні будуть перед покупкою землі показати джерело коштів.
4) Банки можуть володіти землею не більше двох років, після чого зобов’язані продати її на публічних торгах.
5) Обмеження щодо купівлі землі в прикордонних районах.
При цьому в законопроекті так і не з’явилося обмеження на продаж землі державою та територіальними громадами в перший період після відкриття ринку.
Що це буде означати на практиці? Малоприємні речі. В першу чергу, схематоз і влада чиновника. Відразу обмовимося, що в магічну силу заборон ми не віримо. Навіть в більш законослухняних країнах із значно кращими правоохоронними системами, довгострокове перешкоджання прямим економічним інтересам значного прошарку гравців, не спрацьовує. Вірніше спрацьовує тільки в тому випадку, якщо є конкуруюча група гравців, співмірна за активами та можливостям. Що вже говорити про українські реалії, в яких «порішати через кума» є типовим методом ведення бізнесу. Давайте розберемо докладніше.
1) На сьогоднішній день в Україні топ-500 землекористувачів обробляють більше 10 тис. га кожен навіть за офіційними даними. Це означає, що навіть вже наявні господарства будуть позбавлені права легально викупити навіть ту землю, яку вже обробляють. Причому мова йде не про один, п’ять або двадцятя найбільших агрохолдингів, а про всі більш-менш великі господарства, на які припадає сумарно більше половини оброблюваних площ. Причому частина з них має серед кінцевих бенефіціарів іноземців або непрозорих юросіб-нерезидентів. Ці взагалі не зможуть викуповувати землю легально. Навіть без урахування нашої ситуації з правозастосуванням, утримати від покупки землі ледь не всю галузь нереально. Особливо, якщо мова йде про найбільш зацікавлених в ній гравців, у багатьох з яких достатньо фінансових і адміністративних ресурсів. Тим більше, що схеми опосередкованого володіння нескладні. Виходить, що зі старту левова частка ринку землі заганяється в тінь. Тобто прозорості на ринку не буде.
2) Про заборону на покупку іноземцями. Зрозуміло, що втримати від покупки ті холдинги, які вже обробляють землю, не вийде. Вони скуповуватимуть землі через сірі схеми, благо, кілька варіантів таких схем намалювати можна вже зараз. Але всі ці сірі схеми несуть деякі ризики. Окрім загальних для всієї української економіки ризиків із захистом права власності на будь-які активи. Тобто подовжувати горизонт планування, вибудовувати більш довгі ланцюжки переробки с/г продукції ніхто не буде, занадто ризиковано. Більше того, через вимушено непрозоре володіння землею, всі ці власники будуть більш уразливі для будь-якого тиску з боку держави. Неможливо перекрити ці механізми володіння для всіх. Але завжди можна точково влаштувати неприємності неслухняним, аж до повного витискування з ринку та примусу до продажу.
3) Ні про які значні припливи інвестицій при таких обмеженнях говорити не варто. Заходити на ринок з такими ризиками та сірими схемами володіння готові будуть тільки спекулянти. Але і для них мотивація досить спірна. А значить, не варто очікувати ні припливу інвестицій, ні заходу на ринок великих технологічних гравців, ні особливих вкладень в довгі ланцюжки переробки. Надію на високотехнологічний агросектор, як один із драйверів економіки на найближчі роки, можна забути.
4) Тепер про середніх та дрібних фермерів, під гаслами про захист яких вводяться всі ці обмеження. Їм теж буде несолодко. Ні для кого не секрет, що малий і середній агробізнес у нас досить рідко веде бізнес прозоро. Найчастіше мова йде про роботу за готівку. Відповідно, показати джерело походження коштів для середнього фермерського господарства буде проблемою. А це означає, що для покупки землі їм доведеться «вирішувати питання» з контролерами, які й будуть здійснювати перевірку джерел походження коштів. Причому не тільки разово доведеться йти на уклін до них. Але й на довгий час збережеться додатковий важіль контролю незручних для місцевої влади сільгоспвиробників. Бо ще як мінімум кілька років можна буде перевірити правильність поданих підтверджуючих документів і визнати джерела походження коштів неналежними.
5) Одне з найсерйозніших побоювань було пов’язане із можливістю скупки землі російськими гравцями з неекономічних мотивів. Частково цей ризик знімається обмеженням на можливість покупки прикордонних земель. Але далеко не повністю. Причому всі інші правила гри як раз сприяють такій можливості. Чим прозоріший та «біліший» ринок, тим сильніше в ньому кидаються в очі каламутні покупки та каламутні схеми володіння. І навпаки, чим каламутніший і схематозніший ринок, тим легше на ньому приховати свою присутність небажаним для держави гравцям. Не дарма в усьому світі з таким задоволенням працюють спецслужби з контрабандистами. А у нас, судячи з усього, в сірій зоні виявиться мало не половина ринку землі. І відстежити активність росіян в цих умовах буде дуже непросто.
6) Окремі побоювання пов’язані з продажем держземель. Підігрівають ці побоювання дві обставини. По-перше, бюджет на наступний рік абсолютно не виглядає реалістичним. А значить, буде велика спокуса заткнути в ньому дірки будь-якими доступними способами. І продаж земель може здатися дуже вдалим. По-друге, є дуже серйозні побоювання, пов’язані з чистотою рук і помислів чинної влади. Разом це означає, що з високою ймовірністю землі будуть продаватися а) швидко, б) на низькому ринку, в) «своїм» за непрозорими процедурами, г) з можливим додатковим заниженням ціни, д) і виручені гроші будуть миттєво проїдені.
Так що в цілому законопроект виглядає в поточній редакції дуже сумно. Можна розбирати докладніше, я перерахував далеко не всі ризики. Виходить ситуація, що ми знову готуємося бігти по тим же граблях, якими успішно пробіглися усією країною в 90-х з ваучерною приватизацією. Політичної волі на повноцінні ліберальні реформи не вистачило. І проводяться напівліберальні реформи, які несуть навіть більше ризиків, ніж повноцінні ліберальні, але при цьому дають дуже незначний у порівнянні з ними виграш. Ми отримуємо великий шанс, що результатами земельної реформи населення буде задоволене приблизно так само, як і результатами приватизації.
А що можна сказати доброго про цей законопроект? На жаль, лише одне. Політичної волі для досить ліберальної земельної реформи немає. Тобто я практично впевнений, що законопроект або буде прийнятий в цьому вигляді, або не буде прийнятий ні в якому. У кардинальне поліпшення тексту в сесійній залі я не вірю. Так що реальною альтернативою цьому лайняному законопроекту є фактично продовження дії мораторію. Причому швидше за все, не на один рік. У зв’язку з тим, що тема ринку землі була улюбленою темою популістів протягом десятиліть, вона стала для наших політиків токсичною. Недарма за реформу земельного ринку при всьому тиску МВФ так і не взялася ні попередня, влада, ні жодна до неї. І якщо зараз навіть в такому кастрованому вигляді ринок землі не буде запущений, то ймовірність його запуску далі падатиме рік від року ще довгий час. Тому що проект непопулярний в будь-якому форматі. Тобто фактично мова йде про те, що або з усіма ризиками і з досить слабким у порівнянні з можливим макроекономічним ефектом ринок землі буде запущений в цій редакції, або ми ще на багато років залишимося без ринку землі. А значить, і без особливих надій на цивілізований та ефективний сільгоспсектор.
До слова, при всіх своїх недоліках, цей проект в рази краще того викидня плоду гріховного зв’язку вінницької школи економіки із соціалістичними фантазіями про соціальну справедливість, який рік тому нам презентував Гройсман. На його тлі, цей варіант просто приголомшує польотом ліберальної економічної думки. Наприклад, якщо не помиляюся, тоді обмеження передбачалися взагалі на рівні 300 га в одні руки, чого недостатньо практично ні для якого виду товарного с/г виробництва. І саме своєю потворністю той проект підштовхував до думки, що саме він і може реалізуватися.
Таким чином, зараз потрібно зробити досить звичний вибір з двох сортів лайна. Або не зважаючи на всі значущі та численні недоліки підтримати цей проект. Або з високою ймовірністю підвісити ситуацію без ринку землі ще на кілька років. А так, як за чутками, голосів під цей закон практично вистачає, то шанси вплинути на підсумкове рішення існують. Давайте вирішувати, який із варіантів нам здається найменш неприємним.
