На жаль рашисти продовжуються вчитися й удосконалювати свою тактику ударів і це значна загроза для HIMARS, Patriot, передових вертолітних майданчиків тощо
Джерело: Defence Express
Ситуація із далекобійними ударами РФ по об’єктах у прифронтовій зоні стає дедалі загрозливішою та потребує перегляду наявних контрзаходів та підвищення їх ефективності. Про це прямо говорить послідовні атаки рашистів, в яких вже цілком проглядається системність.
Зокрема за останній час так зване міноборони РФ повідомило та опублікувало відео на яких уражаються об’єкти, які рашисти класифікували, як машини ЗРК С-300 (хоча дехто опізнав в них машини Patriot), два HIMARS, щодо яких можливо дискутувати, а також знищення двох військово-транспортних вертольотів вже на землі під час дозаправки.
Всі ці епізоди поєднує одне – прифронтова зона на глибині у 40+ кілометрів, використання БПЛА для виявлення чи дорозвідки у випадку отримання інформації з інших джерел, наприклад, агентури, а також наведення. А також доволі незначний час у декілька десятків хвилин від зупинки об’єктів до удару по них.
Зокрема машини, які ворог класифікував як машини зенітного ракетного комплексу С-300 були уражені під час зупинки й були скупчені.
Щодо двох об’єктів класифікованих ворогом, як HIMARS, то вони також знаходились на стаціонарній позиції й не були замасковані.
У випадку з вертольотами, то у цьому випадку ніяким чином замаскувати їх було неможливо, але на місці посадки їх вже чекав паливозаправник на відкритій позиції.
Також варто звернути увагу, що у всіх чотирьох випадках ворог використовує однаковий БПЛА, який може працювати на глибині у десятки кілометрів у тилу.
Але це лише одна сторона у трикутнику під назвою ударно-розвідувальний контур. На іншому його боці – система ураження, яка готова відкрити вогонь. У цих випадках це міг бути ОТРК “Искандер” або “Торгнадо-С”, які мають або функцію повітряного підриву або касетне спорядження.
Водночас третя сторона від якої також залежить загальна ефективність контуру – це мінімізація часу від моменту виявлення цілей до удару. Й з цим у рашистів, на жаль, з’явились зрушення у бік скорочення часу. Таким чином, враховуючи системність дій ворога, необхідно визнати, що наявні контрзаходи протидії всім елементам ворожого розвідувально-ударного контуру недостатні.
А зміни, які необхідно вносити – цілком очевидні та прописні. Збільшувати кількість систем, які мають фіксувати ворожі розвідувальні дрони, забезпечувати прикриття важливих зразків озброєння засобами протидії, включно із ЗРК ближньої дії, збільшувати дистанції між машинами на марші та стоянці, використовувати хибні позиції, скорочення часу на виконання завдань й постійне перебування у маневрі у небезпечній зоні, маскування тощо.
Водночас все це впирається у ресурси та організацію. Дуже легко сказати, що необхідно прикривати такі переміщення ЗРК та комплексами РЕБ та радіоелектронної розвідки, але від цього їх більше не стане.
