Антарктична станція «Восток» була побудована в 1957 році і є єдиною внутрішньоконтинентальної станцією Росії. Там в суворих, що нагадують космос умовах, практично повністю відрізані від допомоги взимку, живуть і працюють полярники. Один з них, Захар Акулов, розповів про «Схід» набагато більше, ніж написано в «Вікіпедії». В цьому йому допомогли колеги: Юрец (Квантовий Юрій), Віталік і Діма.
Нас захопили пізнавальні та кумедні історії про «Сході», у яких трохи засмучує тільки те, що вони швидко закінчуються. А ви готові відкрити для себе зовсім інший світ?
1. Як веде себе фототехніка
Фото я зробив при -75 °C. Камери Canon EOS 600D при такій температури вистачає хвилин на 40, фотографа — поменше. З досвіду, при -30 °C знімати можна цілком вільно.
Камера включається ще в теплі, тому що на морозі вона відмовляється це робити. Штатив розкривати марно — на холоді метал зіщулюється і фіксатори просто не тримаються. Хвилин через 10 штативна головка замерзає остаточно, і камеру направляти доводитися разом зі всім штативом.
До камери наближатися можна, тільки затримавши подих, тому що волога від видихуваного повітря тут же обмерзає на оптиці. А кнопки управління камерою зовсім не призначені для рукавичок, і їх частенько доводиться знімати з ризиком обморозити пальці, щоб налаштувати режим зйомки.
2. Питна вода в Антарктиді
Коли закінчуються запаси води, вибирається місце зі снігом щільніше і ближче до входу на станцію. Дві людини розмотують і випрямляють подовжувач, щоб він не зламався на морозі. Тому що сніг ми пиляємо, як не дивно, електричною пилкою. І потихеньку тягаємо відкололися шматки в купку у спеціальних снігових рукавицях. Вони білі і ніде, крім робіт зі снігом, не використовуються.
До речі, сніг у континентальній Антарктиді зовсім не такий, як у середній смузі Росії. Він не буває пухнастим. Навіть свіжий сніжок крейду, колючий і дуже швидко злежується практично в лід.
На це йде приблизно 2-3 години роботи 4 осіб. Купка начебто невелика, але ми ж на «Сході»! Станція знаходиться на висоті більше 3 км, а недолік вологості і кисню позначається як в горах вище 5 км. Від і доводитися працювати так, щоб не трапилося задишки, інакше поморозиш собі легкі і отримаєш запалення.
На наступний день снігосклад заповнюється тім, що напилено сьогодні. Тепер черговий може спокійно набивати нашу таялку — у добу йде приблизно половина бака. А на місяць нам вистачає близько 7,5 кубів, якщо баню не вважати.
П’ємо ми практично дистилят, в тому числі того на території станції підтримується чистота — так чи інакше будь-яке сміття врешті-решт опиниться в наших баках з водою. Організм відшкодовує недолік мінералів, забираючи їх з кісток. Міцність кісток знижується, можуть початися проблеми з зубами. І постійно хочеться пити.
3. Антарктична техніка
У нас на «Сході» коштують 3 «Харків’янкі-II»: 2 командно-штабні і 1 для особового складу. Вони іноді використовуються, їх збираються перегнати своїм ходом на «Прогрес».
Внутрішнє приміщення розраховане на 3 людини, багато місця займають шафи і ящики. Є газова плита, літакові термоси-кип’ятильники, автономний дизельний генератор і щодо зручна вбиральня.
З нової техніки на «Сході» тільки бульдозер і снігохід. Взагалі основна техніка, яку використовують сьогодні на більшості антарктичних станцій (наших і іноземних), — ратраки «Касбор». Завдяки потужним широким гусеницям, вони можуть працювати, пересуваючись по снігу, в суворих зимових умовах.
4. Інтернет
Інтернет повільний чомусь тільки у нас (середня швидкість завантаження — близько 6,6 кб/с). На інших станціях навіть по скайпу говорити можна.
5. Антарктичні споруди
Від тільки жоден з цих «зелених» не скаже, скільки шкідливих викидів було зроблено під час виробництва елементів «екологічних» технологій і скільки енергії було витрачено на будівництво цього дива техніки. Вода на цій станції переробляється до 5 разів. Тобто вранці, умився, потім цією ж водою поправ, а ввечері тебе чекає суп з того ж самого.
Німецька станція «Ноймайер III» і англійська «Халлі» виглядають красиво, не сперечаюся. Тільки вони шельфові станції, тобто стояти на твердому грунті і навіть не на материку, а на неймовірних розмірів шматках льоду, який потихеньку сповзає у море. «Ноймайер» перебудовувався 3 рази, «Халлі» — аж 6. З очевидної причини в один прекрасний момент у них виникав неіллюзорний ризик дива не шельфовими, а дрейфуючими станціями.
В результаті інженери передбачили для станцій можливість пересування, звідси і мегафутуристичний дизайн, і скромні внутрішні приміщення. Зимовочный склад «Халлі» живе по двоє в кімнаті розміром з залізничне купе. Моя кімната на древній станції «Схід» раз на 6 більше, і живу я в ній один.
Станція «Прогрес», основна будівля.
У будівлі знаходяться житлові кімнати, кают-компанія, радіорубка, камбуз, продовольчі склади, лабораторії. Радіорубка цілком собі на рівні. Окремо варто склад з пальним. За вартість одного сегмента «Халлі» можна поставити пару-трійку російських станцій.
«Схід» давно пора перебудовувати (і на це є плани), але в моїй кімнаті постійно працюють 4 комп’ютера і 3 мікрокомп’ютера, наукові прилади і т. д. Це не сучасні технології?
Індійська «Бхарати» недалеко від «Прогресу». Дизайн станції мені чомусь нагадує радянський універсам. Універсам зібраний десь з півтора сотень морських транспортних контейнерів. Технологічно, але не до кінця продумано.
А ось “Куньлунь” – китайська континентальна станція. Китайці швидко вчаться і вбирають найкраще: голосові побутівки на сталевий каркас, як і ми.
6. Час
В Антарктиді (у Південний полюсі) сходяться всі меридіани, тому в теорії там повинні бути всі часові пояси. Але на практиці, коли тривалість дня і ночі йде далеко за 24 години, все залежить від країни та місця розташування станції. Навіть біля станцій-сусідів з різних країн годинник іде неоднаково. Полярний «Схід» живе по годині UTC+06:00, так само як Омська область, частина Казахстану, Киргизія або Бангладеш.
7. Як адаптуються новачки
Я вперше на станції «Схід», розвантажуємо поїзд. Молоді хапаю мішок з цукром на 50 кг, і розумію, що закинути його на свої тендітні плечі, як вдома, не можу! Та що там, не можу її навіть підняти. Я тоді ще погано розумів, у чому справа. Слухати розмови і байки — це одне, а випробувати на собі — зовсім інша справа, ну, самі знаєте.
Вивантажив, стою, намагаюся дихати. Грудей ходити ходором, легкі горять, в очах кола, дихаю, а дихати нічим. У такому вигляді мене і знайшов начальник. Я отримав від нього сварки, і він прогнавши мене на станцію — приходити в себе. Добре, що тоді було «тепло» — трохи нижче -40 °C, і я не встиг собі обпалити ні бронхи, ні легені.
8. Сезонні працівники
Стара полярницька прикмета свідчить: з появою сезонників зимівля наближається до кінця. І закінчується спокійне життя. Ще недавно ми насолоджувалися тишею і спокоєм, альо вісь довелося мчати на смугу.
Екіпаж «Баслера» — канадський, але сам літак належить німцям. І він 1943 року збирання та транспортування, але поставили сучасні прилади, замінили двигуни, пофарбували… і літають собі. У Росії полярної авіації неи, ми знищили її повністю, і тепер користуємося чужою і сильно б/у.
Ми вивантажуємо речі новоприбулих. А сезонники потихеньку вивантажують самі собі і, с на негнущихся ногах розійдуться по своїх ліжках валятися і лінуватися. Адаптувалися.
9. Зарплата
Офісному планктону в столицях платять більше, на газопроводі я заробляв відчутно більше.
10. Санно-гусеничний похід (поїзд). Збори
Похід збирається на «Прогресі» біля аеродрому. Раніше центром антарктичної логістики був «Мирний», але дорога від нього до «Сходу» вкрай небезпечна з безлічі льодовикових тріщин. Від «Прогресу» шлях проходити практично по монолітному купола, а отже, ризик провалитися в тріщину зведений до мінімуму. Санно-гусеничний похід займає в залежності від техніки від 2 тижнів до 2-3 місяців.
Матеріальні цінності на аеродром доставляються вертольотом. Спеціально навчена людина в яскравому костюмі підвищеної парусності енергійно бігає, розмахуючи прапорцями, намагаючись вказати місце встановлення контейнера і не потрапити під нього.
Робота насправді непроста. Потрібно вчасно збагнути, що пілот зрозумів, куди ставити вантаж. Потім вчасно втекти від місця вивантаження, щоб не знесло потоком повітря, і, згорнувшись колобком, ухитритися повернутися до контейнера, щоб відчепити його і дати команду на зліт. Останні дії виконуються практично наосліп з-за хмари сніжної та іншої пилу. Мене як-ті здувало взлетающим вертольотом, і я скептично ставлюся до синематографічним сцен, де герої спокійно розмовляють під вертолітними лопатями.
Далі контейнер розбирається, і заморожені продукти укладаються в викопану в снігу яму. На поверхні льодовика, як не дивно, буває плюсова температура, тому заморожування до моменту старту походу може прийти в непридатність. Головне — не забути, де яма знаходиться.
Ну і як же без поморників на береговій станції! Ці пташки вагою з хорошого гусака, а озброєні всякими шипами і гачками. Нахабні і безстрашні.
Вантажили продукти з ями на сани, я працював в санях. Тільки почали ставити одного кліть, а на першому вже сидить поморник і курку гризе. Курка була глибокої заморозки, тому гризти у птиці виходило погано, але вона була наполегливою. Відігнали, рятуючи їжу фанерою. А варто кухареві полізти в ящик за ковбасою, поруч вже поморник третій.
Речі і продукти, які не підлягають заморожуванню, вантажаться в обігрівається балок-склад.
Полози балков (і саней) масивні. Їх нижня поверхня покрита якимось пластиком, щоб вони менше примерзали до снігу. Альо все одне примерзають, тому про початок руху механіки-водії завжди попереджають по радіо. Особовий склад усередині житлових балков в паніці растопыривается між тім, що знайде, і поїзд стартує.
Внутрішнє оздоблення житлового балка не вразить мають досвід подорожей в плацкарті РЖД. Біля входу в кожен житловий балок є дизель-генератор. Зі зручностей — умивальник, пісуар і біотуалет.
11. Санно-гусеничний похід. Прибуття на «Схід»
Вісь вже здалися. Вільні від вахт і робіт переминаються в очікуванні. У коробці лежати крижані бутерброди, а Діма гріє на грудях шампанське.
Машини шикуються паралельно і перпендикулярно. І ОБНІМАШКИ! Нарешті-то ми бачимо людські обличчя, а то кругом одні полярники.
Поїзд привіз соляру для дизелів, гас для літаків, дещо-які матеріальні цінності, привіти і посилки з «Прогресу» і китайського «Чжуньшаня» і нові мікроби на наш послаблень імунітет.
А ще у нас з’єднання явився свіжий ріпчаста цибуля і яблучка. Цибулю трохи пізніше схомячили «на десерт», а яблука роздали кожному дісталося по 2. Тепер головне — не берегти їх до останнього. А то буде як з моєї останньої перед зимівлею апельсинкой — я все залишав її на потім, поки не виявивши, що вона зовсім висохла і затверділа.
Церемонії короткі: традиційні 50 шампанського — і станція разом з походом занурюється в організовану трудову паніку. Часу мало, а роботи багато — похід буде працювати цілодобово. А після роботи походник зможе сходити в довгоочікувану лазня, її ми гріємо з учорашнього дня.
12. Інопланетяни і полювання за метеоритами
Загальновідомо, що Антарктида прямо-таки кишить інопланетянами, ктулхами і іншою нечистю. Пристойному полярникові плюнути нікуди — обов’язково в якусь нечисть потрапить. Про одній такій зустрічі я вам зараз і розповім.
Віталік, наш метеоролог, як завжди, пішов перевіряти свої прилади. Зоряна полярна ніч, -65 °C, загалом, ніщо не віщувало. Віталій змахнув сніг з психрометрической будки, оцінив хмарність, виміряв добові опади і вже зібрався назад, як раптом на краю антенного поля побачив борсається світло ліхтарика.
Зацікавившись, Віталій покликав у радіо — та все, що залишають базу, повинні брати його з собою і робити запис у журналі — відповіді немає. Метеоролог вирішив почекати — всі справи на сьогодні зроблені, тільки інформацію в інститут відправити.
Гуманоидное істота пересувалося повільно, з видимим працею переставляючи кінцівки. Очевидно, умови Антарктиди сильно відрізнялися від рідної планети істоти, і йому доводилося докладати чимало зусиль, щоб іти. Віталік посвітив ліхтариком. Істота зупинилося, видала кілька дивних звуків і направивши світло свого ліхтаря на нього.
Неймовірним зусиллям Віталік взявши себе в руки і лопату і активував її систему самонаведення. А гуманоїд наближався, видаючи звуки, все більше нагадують людську мову. І тільки коли він опинився в радіусі ураження лопатою, Віталік зумів його гарненько розглянути.
Віталік лаявся в радіо так, що від антени можна було прикурювати. Втім, Квантового Юрія, який повертався в «чистому» костюмі зі своїм урожаєм метеоритів (щоб не заражати видобуток нормальної пилом), це нітрохи не зачепило — він свою радіостанцію включити забув.
Віталік лопату на запобіжник не ставив до самого повернення на станцію. На всяк випадок.
13. Екіпіровка полярників
За допомогою Квантового Юрія ми з вами зберемо манатки в Антарктиду і подивимося, яким барахлишком забезпечують російської полярника.
На Юре так зване термобілизна. Особисто мені воно не дуже подобається, тому ношу білизна бавовняна, зелене таке. Його ще газпромівським вахтовикам видають.
Одягаємо Юрца далі. Флісовий костюм, чоботи штани і курточка. Можливо, що куртку помилково назвали демісезонного, тому що і до -60 °C в ній цілком комфортно, якщо, звичайно, її на голе тіло не надягати. Морду особини Юра закриває флісовим утеплювачем шиї. Є спеціальна маска, але він, зазвичай, її ігнорує.
Вісь так Юрій виглядає в повний зріст. Під капюшоном — хутряна шапка з штучної чебурашки. Зверніть увагу на оглядову щілину між шапкою і — хм — намордником: чим вона вже, тим тепліше. І не застигають соплі в носі, так, щоб в панну, і не мерзнути очі — не щоки, лоб не, не скули, а саме очі.
Окуляри допомагають, альо від дихання скло досить скоро обмерзає, і вже хвилин через 5-10 полярник бачить лише трохи більше, ніж нічого. Їх можна не носити, поки сонце низько. Альо коли воно підніметься вище, окуляри стануть необхідністю — ультрафіолет на льодовику і під озонової дірою дуже недружелюбний.
Шапку, видану мені, я не користувався ні разу, тому що без потреби. Поверх маски у мене шапка і шарф, які мені зв’язку язала добра німецька бабуся з Бремерхафен. У цьому портовому місті Німеччини є група бабусь і не зовсім бабунь, які у яжуть шапки і шарфи і несуть їх у морську місію, щоб роздати морякам. Один з комплектів запозичив і я.
Зимовий комплект — легкий і неймовірно теплий. У ньому, здається, на вулиці спати можна. На етикетці написано: «Зроблено в Росії», зазначу, що минулі моделі (демісезонна і зимова) шилися у в’єтнамі.
Взуття:
- На ніжках Юрца валянки, а на фото — мої. Альтернативи валянків в наших умовах немає. Вони теплі, міцні і швидко сохнути (з нашої мізерною вологістю все швидко сохне). Тільки їх періодично потрібно підшивати, бо підошва протирається. Я ж просто знайшов ще одну пару, на кілька розмірів більше, і зробив калоші.
- Крім валянок нам видають чоботи. У них було б чудово де-небудь в середній смузі Росії на зимовій рибалці або на нафтопромислі. Ми ж їх носимо тільки антарктичним влітку, коли температура може піднятися і до -25 °C. Тому що в -30 °C копитця починають мерзнути, в -40 °C це диво легкої промисловості перетворюється на ковзани, а в -60 °C смороду просто ламаються. Наш метеоролог вирішив якось до своїх приладів сходити в таких чоботях — повернувся босоніж.
- Унтики. Мені дуже подобаються, носив бі їх постійно. Альо підошва підшита гумою, яка на морозі ламається, і халява м’яке. Ледачому полярникові доводиться нагинатися, щоб їх натягнути. Ладно там раз-два на добу, але мені ж треба до своїх приладів протягом дня щогодини виходити! А в валянок засунувши ногу — і пішов.
На грудях у курток шеврон. Смороду нашиваються в процесі виробництва, тому шов утеплювач не перетинає. Так що, якщо побачите кренделі, що йде в курточці з таким шевроном, знайте: куртка, швидше за все, ЗВІДТИ. Тобто звідси — з Антарктиди.
Чому ж російські полярники часто виглядають як бомжі? Тому що всі речі, видані під час експедиції, повинні здаватися по її закінченні. Можна тільки залишити собі куртку, відшкодувавши її вартість, зрозуміло. А куртки чудові, їх здорово носити і вдома. Ну і відмінний сувенір. Тому береже полярник одяг і ходити в лахмітті. У старого ж полярника барахла цього навалом. На кожній станції, куди він планує повернутися, є підписаний мішок з його промовами, а то й не один. Але йому вже все одно, від і одягається, як бомж.
14. Як потрапити в Антарктиду?
А ще існують «бюджетні» тури в Антарктиду і набагато дорожчі на Північний полюс — на атомному криголамі «50 років Перемоги».
