Промовисті слова Папи Франциска, сказані після «Ангел Господній» минулої неділі на підтримку Лівану, який постраждав від руйнівних вибухів у столичному порту, стали спонукою для нашого колеги з французької редакції підкреслити зв’язок між Землею Кедрів та Петровою Столицею, адже Папи сучасності присвятили чимало уваги цій країні, троє з них її відвідали.
Першим на ліванську землю ступив святий Павло VI. Сталося це 1964 року й не йшлося про властивий пастирський візит, а лише про технічну посадку для дозаправки літака під час перельоту до Бомбею. Але хоч коротке, перебування у міжнародному аеропорті в Бейруті закарбувалося в пам’яті ліванського народу, що асоціює це 2 грудня 1964 року з щасливими, відносно спокійними роками.
Захоплення і біль Павла VI
Прийнятий Президентом Республіки Шарлем Елу та представниками політичної та релігійної влади, Папа Монтіні сказав коротку промову, вписавши цю зупинку в свою подорож до Святої Землі, що відбулася на початку того ж року, підкреслюючи, що Ліван «з гідністю займає своє місце в гроні націй» задля своєї історії культури та мирного характеру своїх мешканців, що заслужили загальну пошану. «Гідними похвали Нам здаються, насамперед, його давні та шановні релігійні традиції», – зазначив він, згадуючи, зокрема, про церковну дійсність, виражену в «гармонійному розмаїтті обрядів» та множині чернечих і монаших спільнот, як також у «багатьох апостольських, виховних, культурних чи харитативних ініціативах».
На жаль, останні роки понтифікату Павла VI були позначені вибухом громадянської війни в Лівані, а навіть «війн» у множині, в які втрутилося чимало зовнішніх сил з власними інтересами. Папа не припиняв звертатися із закликами до миру й захисту населення, останній з яких прозвучав 5 липня 1978 року, за місяць до його смерті, й був однією з останніх прилюдних промов.
Іван Павло ІІ та його любов до ліванського народу: країна-послання
Цим болем були позначені також перші роки понтифікату святого Івана Павла ІІ, на інавгураційній Святій Месі якого 22 жовтня 1978 року був присутній Президент Лівану Еліас Саркіс. Серед різних виступів Папи Войтили на цю тему заслуговує на окрему згадку Послання до всіх ліванців від 1 травня 1984 року, написане після зустрічі з Патріархами Східних Католицьких Церков. «Глибока пошана, яку віддавна маю до цієї країни та її населення, що зазнає стільки випробувань, дає мені право, як вважаю, звернутися до всіх ліванців – католиків, християн і мусульман – з дружнім словом, знаючи, що воно знайде шлях до їхнього серця», – писав він, заохочуючи громадян не втрачати віру в свою країну та закликаючи християн ступати дорогою миру, наголошуючи, що «Церква в Лівані повинна в пророчий спосіб забезпечувати це служіння діалогу та примирення, джерело якого – в Христовому серці».
Під час останніх років війни Іван Павло ІІ мобілізував неформальні мережі та офіційні дипломатичні канали в спробах рятувати людські життя та вирішити конфлікт. Кардинал Жан-Луї Торан був залучений до переговорів щодо Таефських угод, які дозволили встановити 1990 року хитку рівновагу. Врешті, 1997 року Папі вдалося здійснити візит до Бейрута, на можливість якого він чекав 19 років.
Ця відносно коротка Апостольська подорож, що тривала лише 36 годин, стала нагодою закласти основи мирного майбуття. В історію вона увійшла завдяки словам Папи, який назвав Ліван «країною-посланням», і цей вислів досі вживають ліванці, коли хочуть підкреслити особливу місію своєї батьківщини на Близькому Сході. Вже фізично немічний Єпископ Риму з особливими словами звернувся до молоді: «Вам належить повалити стіни, які могли зрости під час болючих періодів історії вашої країни, не споруджуйте нові стіни в своїй країні. Навпаки, перед вами завдання – будувати мости між людьми, сім’ями та різними спільнотами».
Венедикт і запрошення залишатися вкоріненими в Бозі
Останню Апостольською подорожжю Венедикта XVI став візит до Лівану в вересні 2012 року, що відбувся після ватиканського синоду, присвяченого Церкві на Близькому Сході, що проходив у жовтні 2010 року. В той час, як конфлікт у сусідній Сирії та хитка ситуація в багатьох країнах регіону викликали побоювання щодо цієї подорожі, Святішого Отця зустрічали в теплій та згідливій атмосфері, також і представники мусульманських рухів, які розмахуючи ватиканськими прапорами, викликали неабияке здивування у журналістів.
«Прибуваю також і для того, аби наголосити, наскільки важливою є присутність Бога в житті кожного, й наскільки цей спосіб співжиття, ця згода, яку прагне свідчити ваша країна, буде глибокою лише тоді, коли ґрунтуватиметься на гостинному погляді та наставлення доброзичливості, лише якщо буде вкоріненою в Бозі, Який прагне, аби всі люди були братами. Славна ліванська рівновага, що бажає й надалі залишатися дійсністю, зможе тривати завдяки добрій волі та старанням всіх ліванців. Лише тоді вона буде прикладом для мешканців усього регіону та всього світу», – сказав він під час церемонії привітання в аеропорту.
Папа Франциск і його підтримка для молоді
Папа Франциск ще не мав змоги здійснити подорож до Лівану, але його контакт з цією дійсністю відбувся вже на початку понтифікату. У Велику П’ятницю 2013 року, лише кілька тижнів після обрання, він очолював Хресну дорогу в Колізеї, роздуми до якої приготувала ліванська молодь. У завершальному слові Святіший Отець підкреслив, що «слово хреста є також відповіддю християн на зло». «Цього вечора ми чули свідчення наших братів і сестер з Лівану: це вони уклали ці прекрасні роздуми й молитви. Дякуємо їм від щирого серця за це служіння та, насамперед, за свідчення, яке дають нам. Ми бачили його, коли Папа Венедикт поїхав до Лівану: ми бачили красу та силу сопричастя християн цієї землі та дружби багатьох мусульман і багатьох інших. Це був знак для Близького Сходу та для всього світу: знак надії».
Й через сім років ця надія й далі залишається на устах Папи Франциска, коли він висловлюється щодо справ у цій країні, як також у його конкретних учинках. Наприклад, коли він виділив фінансування стипендій для 400 ліванських студентів, про що було оголошено в травні. На думку Святішого Отця, саме інвестиції в креативні здібності молоді є запорукою відродження Лівану, вірного своєму духовному корінню, спрямованого до майбуття справедливості та миру.
