Репродуктологія: небезпечні ігри в Бога

25 липня 1978 року народилася Луїза Браун (Louise Brown), перша дитина з пробірки. Відтоді таким способом з’явилися на світ більше 5000 000 немовлят. Тим більш, що й індустрія сурогатного материнства неможлива без штучного запліднення. Проте мало хто говорить про інший темний бік in vitro.

Чи насправді діти з пробірки народжуються абсолютно здоровими?

Мало хто згадує, що діти, які народилися таким чином удвічі частіше страждають на різноманітні хвороби, ніж немовлята, зачаті природним шляхом. Зокрема, поширеним явищем серед дітей з пробірки є безпліддя у дорослому віці¹. Не поодинокими є випадки народження малюків з фізіологічними вадами у розвитку, попри поширену практику селективного (вибіркового) аборту ще на стадії вагітності. Наприклад, проф. Я. Пуліковський у своїй статті² подає, що в Австралії у період з 1993 по 1997 рр. тільки 4,2 % немовлят зачатих натуральним методом мали вроджені дефекти організму. Тоді як у групі дітей з пробірки таких було 9 %. При цьому кількість тих, які мали більше, ніж одну ваду було утричі більшою, ніж серед числа контрольної групи немовлят зачатих природним способом. На основі понад 25 різноманітних досліджень із різних куточків Землі, вчені дійшли до висновків, що ризик народження дитини з вадами розвитку після штучного запліднення зростає у середньому на 30-40 % порівняно з природним способом³. Так, до прикладу, рідкісний рак сітківки у них спостерігається у 5-7 разів частіше, ніж зазвичай⁴, у 4 рази частіше спостерігається рак печінки⁵, у 3-5 рази (за іншими даними аж у 9 разів⁶) ймовірніше є поява хвороби Бетквіча-Відемана (тобто гігантизму та збільшеної ваги у дорослому віці⁷), або діагностування анеуплодії (відхилення у кількості хромосом). Остання згідно статистичних даних фіксується у 50-60% штучних запліднень і вважається головною причиною викиднів на першому триместрі вагітності. Також у два рази частіше виявляють вади серця⁸, хворобу Анзельмана (Angelmana), симптомами якої є неконтрольований сміх та рухи тіла або відсутність дару мови⁹. Серед вагітностей після in vitro спостерігається у 2-3 рази збільшений ризик передчасних пологів і народження недоношених малюків (у випадку множинної вагітності цей показник зростає геометрично¹⁰). Американські науковці виявили, що тривалість вагітності в результаті штучного запліднення у середньому триває 30 тижнів, тоді як нормально цей період має сягати 37 тижнів¹¹.

На цьому проблеми не закінчуються, адже у дітей з пробірки на 60 % зростає ризик пошкодження головного мозку ( у випадку, якщо ембріони до імплатації були заморожені у кріокамерах – цей показник становить 230%)¹². Тим більше американськими вченими зі штату Небраска було доведено, що штучно зачаті діти у період до 2 років мають гірший розвиток і, як наслідок, у їхньому подальшому вихованні у батьків виникає більше труднощів, ніж у їхніх однолітків¹³. Було доведено, що діти, зачаті in vitro, мають на 33 % більший ризик появи психічної хвороби, ніж інші¹⁴. Згідно з рапортом Копенгагенського університету, презентованого на конференції Європейського Товариства Людської Репродукції і Ембріології (European Society of Human Reproduction and Embryology, ESHRE)¹⁵, яка проходила у Мюнхені з 29 червня по 2 липня 2013, немовлят з пробірки на 30% частіше госпіталізують у лікарнях, ніж іхніх однолітків, зачатих природним шляхом. Також була виявлена більша ймовірність аутизму, шизофренії, відхилень у емоційній рівновазі, розумовому розвитку.

Так, у Данії 1,9 % всіх психічнохворих пацієнтів були зачаті у лабораторії штучним методом. Зазвичай, прихильники штучного запліднення пояснюють старшим жінкам, які користаються з послуги in vitro, що саме вік цих жінок є чинником можливих відхилень¹⁶. За їхніми словами, вони хоча і не знають механізмів збільшеного ризику захворювань, вважають, що психічні хвороби передаються спадково, а не через методи лікування¹⁷. Як зауважує проф. Левандовіч, таке пояснення можливо застосувати до виникнення генетичних хвороб, іншими словами зміни генетичного коду (наприклад, поява ушкоджених яйцеклітин після 40 років, хвороби Дауна чи трісомії), але аж ніяк не можна застосувати до епігенетичних вад, які виникають маніпуляціями in vitro, тобто змінами у структуру хромосоми та ДНК-ниток. Польський експерт з генетики доктор Cтаніслав Цебрат (Stanisław Cebrat) спростував аргументи прихильників in vitro, адже збільшення дефектів у розвитку у 17-18 разів спостерігається також і у потомства скотини та мишей, до яких штучне запліднення не застосовується з причин безпліддя¹⁸.

Недарма, у США перед процедурою in vitro лікарі мають обов’язок повідомити батькам про можливі ризики та побічні наслідки. Адже також були зафіксовані випадки смерті жінок наприклад у Новій Зеландії, Ірландії, Польщі під час проходження процесу штучного запліднення¹⁹. Вчені довели, що оскільки для успішної імплантації ембріону пацієнтці дають чималу кількість гормональних ліків, це може призвести до зростання ризику утворення злоякісної пухлини грудей у жінки²⁰. Натомість в Україні, де згідно чинного законодавства дозволено лише повне сурогатне материнство (full aбо gestational surrogacy) з використанням запліднених поза організмом жінки чужих яйцеклітин, годі почути про темну сторону цієї гри у Бога²¹. Доходить до того, що у лікарнях можуть спеціально «замовити» хвору дитину. Так, лесбійськаї пара глухонімих жінок Шарон Духесней (Sharon Duchesneau) і Канданас МакКолінг( Candance McColough) мріяла виховувати таку ж дівчинку. Тому спеціально обрали за донора сперми чоловіка, який мав ваду розвитку слуху у декількох поколіннях і як наслідок народжена дитина теж не могла сприймати повноцінно навколишній світ²².

Нацизм в практиці

Невід’ємною стороною in vitro є вибірковий чи невибірковий аборт. З огляду на низьку ефективність (виживання ембріону та його нормальний розвиток при штучному заплідненні становить 15-20 %²³) зазвичай імплантують у тіло 2-3 ембріони²⁴ .

Існує значна ймовірність (деякі вчені вказують, що після штучного запліднення цей показник приблизно у 20 раз більший, ніж після природнього²⁵), що кожна зигота може поділитися і тоді виникає множинна вагітність, а навіть були зафіксовані випадки двох пар близнюків (двоє з яких було вбито неселективним абортом). Адже як показують дані, від 40% дітей, запліднених за допомогою in vitro є близнюками, а 51% всіх народжені від множинної вагітності²⁶ , з яких 7 % вагітностей мало троє або більше немовлят²⁷, які після народження часто потребують додаткової терапії аж до хірургічного втручання, а у матерів можуть виникнути супутні хвороби, наприклад підвищений вміст цукру в організмі чи потреба кесаревих пологів. Оскільки наявність близнюків чи двійнят зазвичай не входить у плани, тоді для продовження вагітності проводиться селективний (вибірковий аборт), коли для виживання одного немовляти вбивають вже зачатих людських істот²⁸ . Тільки у США згідно офіційної статистики кожного року вбивають від 170 000 до 200 000 штучно зачатих людських осіб²⁹ (дані з 2003 року). Як зазначав під час конференції «Іновації у лікуванні безпліддя» проф. Вальдемар Кучинський з Білостоку «множинна вагітність – це поразка, а не успіх групи, яка займається допоміжною репродукцією»³⁰. 42 % штучно зачатих ембріонів в результаті множинної вагітності мають вади розвитку³¹, але як ті, які мають вади, так і просто “відбраковані” репродуктологами використовуються для наукових чи медичних експериментів, а навіть у косметичній індустрії. Так, декілька років тому швейцарська фірма Neocutis випустила лінію препаратів для лікування та гоєння шкіри, яка була створена на основі клітин, взятих у абортованих дітей. Це не вперше, адже раніше було виявлено, що британські фірми користаються людською шкірою від абортованих китайських немовлят чи вбитих в’язнів для виготовлення колагену³².

При цьому Європейська Біоетична Конвенція, ухвалена 4 квітня 1997 року стверджує «людське тіло, ані його частина не може бути джерелом фінансової користі³³ ( ст. 21). Католицька Церква³⁴, так і Рада Європи одностайні, що «з моменту запліднення яйцеклітини життя людини розвивається у безперервному процесі»³⁵, то замороження у кріокамерах та вбивство мільйонів людських істот не можна назвати іншими словами, як сучасний геноцид людського роду та злочином проти людяності. У цьому контексті слід згадати, що методи in vitro базуються в загальному на теорії евгеніки, тобто практиці та ідеї, що за допомогою генетичних маніпуляцій, контролю народжуваності у неблагополучних соціальних групах або осіб з психічними чи фізичними хворобами можна покращити якість прийдешніх поколінь³⁶. Сам термін винайшов англійський соціолог і двоюрідний брат Ч. Дарвіна Ф. Галтон (Francis Galton) і самі ідеї знайшли відгук і стали основою для теорії арійської раси у Третьому Рейху (евгеніку високо оцінив А. Гітлер у своїй головній праці Mein Kampf³⁷) та як наслідок стерилізації чи фізичного знищення нищих рас та груп (євреї, цигани, слов’яни) або осіб з вадами розвитку (глухі, психічно хворі чи каліки) для розширення життєвого простору німецького народу. Тобто так само як у лікарнях відбирають і знищують за допомогою селективного аборту мільйони непридатних або зайвих ембріонів (див. людських істот), щоб дати право жити кращим або бажаним вже зачатим дітям. Наприклад, у Ісландії кожного року народжується максимум дві дитини з синдромом Дауна, решту 99 % вбивають шляхом аборту відразу після виявлення хвороби на стадії вагітності³⁸. Фактично, це як і вищевказані приклади є соціальною чисткою і прямим порушенням 2 статті Конвенції про запобігання Геноциду (вбивство членів групи чи методи, спрямовані на запобігання народження у такій групі)³⁹. Нацисти також практикували вбивство у лоні матерів хворих немовлят, а також використання крові неповнолітніх дітей з концтаборів (які зазвичай гинули внаслідок повного знекровлення) для переливання пораненим німецьким солдатам. Досить добре це продемонстровано в українському документальному фільмі «Діти Перемоги».

Тому ще більш жахливіший та цинічний є випадок, коли британський суд дозволив парі шляхом штучного зачаття народити дитину для того, щоб вона стала донором спинного мозку для їхнього старшого сина, який мав один з різновидів анемії⁴⁰. Досить популярними є пропозиції серед прихильників in vitro зберігати надлишкові ембріони, щоби за потреби вони слугували у майбутньому донорами органів для народжених братів і сестер⁴¹. Натомість у тій самій Англії створили людський ембріон у лабораторних умовах, але на 13 день були змушені його вбити, адже законодавство більшості країн не дозволяє вирощувати людські істоти більше, аніж на 14 днів⁴². Хоча згідно Європейської Біоетичної Конвенції взагалі створення людських ембріонів задля експериментів є заборонено⁴³.

Про відсутність жодних меж у повазі до людської гідності та недоторканості життя свідчить факт, що у 2017 році американські науковці під керівництвом Salk Institute штучно створили химеру – ембріон свині та людини, що мало б стати першим кроком для широкомасштабної продукції донорських органів⁴⁴. Тоді як тваринно-людські мутанти вже можуть жити у лабораторіях Китаю та Японії. Цими дослідженнями займається науковець Хіромітсу Накаухі (Hiromitsu Nakauchi). Він має на меті імплантувати людські клітини до організмів мишей та щурів⁴⁵. Це все нагадує радянські експерименти проф. І. Іванова щодо схрещення людини і мавпи шляхом статевого акту або запліднення самок шимпанзе людською спермою з метою виведення потомства гібрид⁴⁶. Він писав, що у Європі жінок, готових піти на експеримент, набагато легше знайти, аніж у Африці⁴⁷, проте його досліди за офіційними даними не принесли успіхів. На думку згаданого вже проф. генетики Станіслава Цебрата застосування методів in vitro несе з собою загрозу для цілої людської популяції, адже штучне втручання у продовження роду збільшує ризик мутацій і навіть якщо їх на зовні неможна спостерігати, то у наступних поколіннях ці генетичні дефекти можуть вийти на яв і чим більша доля їх носіїв буде серед населення, тим швидше може дійти до критичної маси і разом з тим спровокувати зникнення homo sapiens з поверхні Землі⁴⁸.

Тому питання чи нешкідливим є штучне запліднення та сурогатне материнство є скоріше риторичним.