Психологічні дослідження показують, що ми часто помиляємося у власних оцінках: перебільшуємо, наскільки помітні наші промахи, ідеалізуємо чуже життя, неправильно прогнозуємо, про що шкодуватимемо в майбутньому та як змінимося з роками.
Нижче — п’ять висновків із наукових робіт, які допомагають по-іншому подивитися на власні помилки, порівняння з іншими та плани на майбутнє.
1. Ваші промахи бачать значно менше людей, ніж ви думаєте
У 2000 році психолог Томас Гілович із колегами з Корнельського університету провів експеримент зі студентами. Учаснику давали футболку з великим портретом співака, у якій більшість його ровесників соромилися б з’явитися на людях.
Студент у цій футболці ненадовго заходив до аудиторії, де інші заповнювали анкети, після чого його одразу виводили. Потім його просили оцінити, скільки людей помітили й запам’ятали зображення на футболці.
Ті, хто був у футболці, називали приблизно вдвічі більше людей, ніж реально звернули увагу на портрет. Так само помилялися й ті, кому футболка подобалася: людина настільки зосереджена на собі, що їй здається, ніби всі навколо теж уважно стежать за її виглядом.
Схожа ситуація і з помилками. В іншому досліді Гіловича студенти розв’язували дуже складні завдання в присутності спостерігача й упоралися лише з частиною з них. Вони очікували, що після цього їх вважатимуть менш розумними.
Однак спостерігач, бачачи складність завдань, оцінив їхні інтелектуальні здібності не нижче, ніж до початку роботи. Тобто оточення часто сприймає наші промахи м’якше, ніж ми самі.
Ці результати варто пам’ятати, коли ви спіткнулися на вулиці чи сказали щось недоречне: помітять це менше людей, ніж здається, і засудження буде не таким суворим, як у власній уяві.
2. Чуже життя здається щасливішим, бо неприємне зазвичай приховують
У 2011 році психологи зі Стенфордського університету опитали першокурсників про їхні нещодавні емоційні події. Студентів просили згадати як приємні, так і неприємні епізоди — сварки, тугу за домом, погані оцінки.
З’ясувалося, що негативні переживання значно частіше відбувалися наодинці й приховувалися від інших. Більше ніж про третину таких випадків студенти згодом нікому не розповідали.
Коли ж їх попросили оцінити, як часто подібні труднощі трапляються в однолітків, вони суттєво недооцінили частоту неприємних подій в інших. Натомість радісні моменти однокурсників оцінили майже точно.
Помилялися навіть близькі друзі: якщо людина свідомо ховала свої проблеми, друзі не помічали, що їй погано. Ті, хто вважав, що в інших неприємності бувають рідко, частіше відчували самотність і були менш задоволені власним життям.
Це важливо згадувати, коли ви дивитеся на чужі фото з відпусток чи свят: зазвичай публікують хороші моменти, а складні залишаються поза кадром. Видима картинка не відображає повної картини життя.
3. Помиляються всі, а невеликий промах може навіть викликати симпатію
Один із психологів описував власний досвід: він купив матері дорогий авіаквиток за кордон і лише після оплати помітив, що переплутав місяці — червень і липень. Квиток не підлягав поверненню, і гроші втратили.
Цей приклад показує, що помилки трапляються навіть у тих, хто зазвичай усе ретельно перевіряє. Дослідження Елліота Аронсона 1966 року демонструє, що невеликий промах може зробити людину привабливішою в очах інших, якщо загалом вона виглядає компетентною.
У його експерименті студенти слухали записи відбору на інтелектуальну вікторину. «Сильний» кандидат відповідав правильно майже на всі запитання, «середній» — приблизно на третину. В окремих записах наприкінці було чути, як учасник перекидає чашку кави й вибачається.
Слухачам «сильний» кандидат із цією дрібною незграбністю подобався більше, ніж той самий без промаху. Аронсон пояснював це тим, що невелика помилка робить надто бездоганну людину ближчою та більш «живою».
Для «середнього» учасника та сама ситуація з кавою, навпаки, знижувала симпатію. Отже, якщо людина загалом добре знає свою справу, дрібні помилки їй легко пробачають і вони не руйнують враження.
4. З роками більше шкодують про те, чого так і не зробили
Багато важливих рішень люди відкладають «до кращих часів» — коли буде більше грошей, сил чи свободи. Томас Гілович і Вікторія Медвек у 1995 році проаналізували результати опитувань, де людей запитували, про що вони шкодують.
Якщо дивитися лише на останній тиждень, то приблизно половина жалю стосується того, що людина зробила даремно, а інша половина — того, на що не наважилася. Але якщо оцінювати все життя, картина змінюється: 84% опитаних більше шкодували саме про нереалізовані можливості.
Найчастіше згадували втрачені шанси на освіту, невикористані можливості, недостатньо часу з близькими та друзями. Серед вчинків, про які шкодували, переважали імпульсивні дії «згарячу», без обдумування.
Помилки, яких люди припустилися, з часом частіше вдається виправити, пояснити собі або побачити в них певний плюс. А от те, що так і не було зроблено, з роками починає здаватися простішим, ніж було насправді, ніби тоді нічого не заважало. Через це жаль про незроблене триває довше.
У цих опитуваннях є ще одна деталь: ніхто не шкодував про час, витрачений на навчання певної справи чи на захоплення, навіть якщо згодом його покинув. Тож рішення, наприклад, записатися на курси, про які ви думаєте вже кілька років, за цими даними не належить до тих, про які зазвичай жалкують.
5. Через десять років ви, ймовірно, будете іншою людиною, ніж уявляєте зараз
Якщо згадати себе десятирічної давнини — погляди, смаки, уявлення про важливе, — більшість людей визнає, що змінилася суттєво. Але коли просять уявити себе через десять років, багато хто вважає, що змін буде небагато.
Психолог із Гарварду Деніел Гілберт із колегами перевірив це на вибірці понад 19 тисяч людей віком від 18 до 68 років. Учасники будь-якого віку говорили, що за попередні десять років їхній характер, цінності та смаки сильно змінилися, а в наступні десять, на їхню думку, зміниться вже небагато.
З віком ця помилка слабшає, але зберігається навіть у тих, кому за 50. Щоб перевірити, чи не перебільшують люди зміни в минулому, дослідники звернулися до іншого опитування, де одних і тих самих людей тестували з інтервалом у десять років.
Виявилося, що реальні зміни були майже такими ж великими, як і ті, про які люди розповідали, озираючись назад. Отже, помилка полягає саме в прогнозі майбутнього, а не в оцінці минулого.
Найнаочніше це проявилося в запитаннях про музику. Частину учасників запитали, скільки вони готові заплатити зараз за квиток на концерт свого нинішнього улюбленого гурту, який відбудеться через десять років. Інших — скільки вони заплатили б за концерт гурту, який любили десять років тому, якби виступ був уже наступного тижня.
За майбутній концерт нинішнього улюбленого гурту люди були готові заплатити в середньому на 60% більше. Вони вважали, що теперішні музичні вподобання збережуться, хоча попередні за десять років уже змінилися.
Це ставить під сумнів твердження «я такий, мене не змінити». Смаки, інтереси й те, що здається важливим, із великою ймовірністю ще не раз зміняться, навіть якщо зараз у це важко повірити.
