Навесні 2019 року тоді ще не президент Зеленський обіцяв нам кінець епохи бідності, жадібності та брехні. А виявилося, що попереду нас чекав кінець епохи реформ.
Спочатку тихо сконала, ледь розпочавшись, чергова спроба судової реформи – майже ніхто і не помітив. Потім прийшов час розпрощатися з мріями про реформу прокуратури – виявилося, що саджати весною (навіть 2020 року) нікого не будуть. Може лише активістів, які відбивалися від нападів бандитів. Але точно не замовників вбивств цих активістів.
Далі зарубали зміни на державній службі і митниці. Їх нових енергійних очільників поспіхом звільнили, як тільки зрозуміли, що вони справді будуть реформувати, а не імітувати.
Тепер прийшов час знищення медичної реформи. Бо навіщо країні з однією з найгірших медичних систем в Європі реформа в часи пандемії? Кому сподобається, що гроші почнуть ходити за пацієнтами, а не за гаманцями великих медичних начальників? Як говорить президент, не реформа, а якась диверсія.
В процесі активні атаки на розслідування привласнених колишніми власниками Приватбанку мільярдів, незалежність НАБУ і Національного банку. Складно сказати, чи це частина кінця епохи жадібності чи початок епохи бідності. Яка наступить у випадку зриву співробітництва з МВФ. Все змішалося в домі Квартала 95.
Ну а про колись гучні вимоги реформувати поліцію і СБУ навіть згадувати якось не зручно. Що про них говорити, коли навіть ProZorro вчора була оголошена міністром економіки “дивною реформою”, яку будуть “покращувати” додаючи туди потенційно корупційний елемент, з яким роками боролися автори системи.
Тим часом, невпинно падають рейтинги влади. Красиві лозунги і модні відео більше не вражають. Невиконані гучні обіцянки, що дали рейтинг на виборах, стають політичним тягарем за рік після них. Люди вимагають продовжувати реформи, а не нищити їх. Інакше будь-яка влада, що прийшла з обіцянками змінити країну, швидко з “нових обличь” стає “попередниками”.
